Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Судячи з усього, вжиті заходи дали добрий результат. За. місяць занять з особистим тренером координація рухів і загальний стан Хольгера Пальмґрена помітно поліпшились, що підтверджувалось щотижневими обстеженнями. Сиварнандан не міг з певністю сказати, наскільки це поліпшення було пов’язане з тренуваннями, а якою мірою було заслугою Лісбет Саландер. Хольгер Пальмґрен, безперечно, старався на всю силу і з дитячим нетерпінням чекав її відвідин. Здавалося, його страшенно радували його регулярні програші в шахи.

Раз доктор Сиварнандан склав їм компанію під час гри і мав нагоду спостерігати надзвичайно цікаву партію. Хольгер Пальмґрен грав білими, він почав з сициліанського захисту і все робив абсолютно правильно.

Він довго і ретельно обдумував кожен хід. Незважаючи на фізичну шкоду, заподіяну ударом, його інтелект ніскільки не постраждав.

Лісбет Саландер у цей час читала книжку, присвячену такій рідкісній темі, як частотне калібрування радіотелескопів в умовах невагомості. На дуже низький для неї стілець їй довелося підкласти подушку. Після того як Пальмґрен робив свій хід, вона підводила голову від книги і не замислюючись пересувала яку-небудь фігуру, після чого знову поринала в читання. Після двадцять сьомого ходу Пальмґрен оголосив, що здається. Саландер підвела очі і, зсунувши брови, кілька секунд дивилась на дошку.

— Ні, — сказала вона. — У тебе є шанс звести до нічиєї.

Пальмґрен зітхнув і п’ять хвилин роздивлявся дошку. Нарешті він уп’явся очима в Лісбет Саландер і зажадав:

— Ну ж бо доведи!

Вона перевернула дошку і стала грати його фігурами, в результаті чого добилася нічиєї на тридцять дев’ятому ходу.

— Боже! — вигукнув Сиварнандан.

— Така вже вона є! — сказав Пальмґрен. — Ніколи не грай з нею на гроші.

Сиварнандан і сам змалку любив шахи, підлітком він брав участь у шкільному чемпіонаті в Турку і навіть посів у ньому друге місце. Для аматора він був, як йому здавалося, непоганим шахістом. За його спостереженнями, Саландер була шахістом-самоучкою — вона вочевидь ніколи не грала в клубних командах, а коли з приводу однієї з партій він зауважив, що це варіант класичної партії Ласкера, з виразу обличчя Лісбет було видно, що їй це нічого не говорить. Напевно, вона ніколи не чула про Еммануїла Ласкера. У душі доктор мимоволі запитував себе, чи природжений це талант, а якщо природжений, то які ще приховані в ній здібності, цікаві для психолога.

Але він ні про що не запитав. Він тільки бачив, що від часу надходження до реабілітаційного центру Пальмґрен ніколи ще не почував себе так добре.

Адвокат Нільс Б’юрман повернувся додому пізно ввечері, після того як чотири тижні безвиїзно прожив на дачі поблизу Сталлархольма. Він почував себе пригнічено: ще не було зроблено нічого конкретного для зміни того жахливого становища, в якому він опинився, і єдиним зрушенням стала отримана через білявого гіганта відповідь, що його пропозицією зацікавилися потрібні люди і виконання обійдеться в сто тисяч крон.

На підлозі під поштовим отвором дверей назбиралася ціла купа кореспонденції; Б’юрман підняв її і поклав на кухонний стіл. Від якогось часу він став байдужий до всього, що стосувалося роботи і навколишнього світу, і лише перегодом звернув увагу на гору паперів і заходився неуважно їх перебирати.

Один конверт був від Торгового банку. Розкривши його, Б’юрман відчув щось близьке до потрясіння: це була копія документа про зняття дев’яти тисяч трьохсот дванадцяти крон з рахунка Лісбет Саландер.

Вона повернулася!

Він пішов у кабінет, поклав документ на письмовий стіл і з хвилину простояв, збираючи докупи думки і не зводячи з папірця ненависного погляду. Номер телефону довелося довго шукати, але потім він зняв слухавку і зателефонував на мобільний. Білявий гігант відповів після невеликої паузи:

— Алло!

— Говорить Нільс Б’юрман.

— Якого біса ви телефонуєте?

— Вона повернулася до Швеції.

На іншому кінці помовчали.

— Добре. Більше не телефонуйте за цим номером.

— Але…

— З вами скоро зв’яжуться.

На велике незадоволення Нільса Б’юрмана, розмова на цьому закінчилася. Подумки вилаявшись, він підійшов до бару, налив собі сто грамів бурбона «Кентуккі» і двома ковтками спорожнив склянку. «Треба трохи менше пити», — подумав він і тут же налив собі ще двісті грамів. Із склянкою в руці він повернувся в кабінет до письмового столу і прикипів очима до квитанції Торгового банку.