Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Лісбет додала свій PGP-ключ, [15] РGР (Pretty Good Privacy) (англ.) — назва комп’ютерної програми, що дає змогу шифрувати текст. зашифрувала послання PGP-ключем Чуми і натиснула на кнопку «відправити». Потім поглянула на годинник — виявилося, що вже майже пів на восьму вечора.

Вимкнувши комп’ютер, Лісбет замкнула за собою двері, вийшла на берег і, пройшовши чотириста метрів, перетнула дорогу на Сент-Джорджес і постукала в двері сарайчика на задвірках «Кокосового горіха». Там мешкав шістнадцятилітній Джордж Бленд, студент. Він збирався стати лікарем, або адвокатом, або, можливо, астронавтом, а поки вирізнявся такою ж, як сама Лісбет Саландер, щуплою статурою і невисоким зростом.

Лісбет зустріла Джорджа Бленда на пляжі в перший тиждень перебування на Ґренаді, наступного дня після свого переїзду в район Ґранд Анс. Прогулявшись берегом, вона сіла під пальмами. Перед нею біля моря група дітлахів грала у футбол. Вона розгорнула «Виміри» і поринула в читання. У цей час він прийшов і розташувався за кілька метрів попереду — худенький чорношкірий хлопчина в сандалях, чорних штанях і білій майці. Здавалося, він не звертав на неї уваги, а вона мовчки спостерігала за ним.

Як і Лісбет, він розгорнув книжку і став читати, і це теж був посібник з математики — «Основний курс». Він читав дуже зосереджено, потім почав щось писати в задачнику. Постеживши за ним хвилин п’ять, Лісбет кашлянула. Тут хлопчик її помітив і, в паніці схопившись, почав вибачатися, що завадив, і зібрався вже йти, але вона встигла запитати його, чи дуже важкі у нього приклади.

Це виявилась алгебра, і за дві хвилини Лісбет знайшла головну помилку в його обчисленнях. Через тридцять хвилин спільними зусиллями домашнє завдання було виконане. А ще через годину вони вже розібрали весь наступний розділ задачника, і Лісбет, як справжній педагог, пояснила Джорджу, як потрібно підходити до розв’язання таких прикладів. Він подивився на неї з повагою, і через дві години вона вже знала, що його мама живе в Канаді в Торонто, тато на іншому кінці острова в Ґренвіллі, а сам він мешкає неподалік звідси в сараї. У сім’ї він наймолодший, і в нього є три сестри.

На своє здивування, Лісбет Саландер відчула, що товариство цього хлопчика діє на неї заспокійливо. Вона майже ніколи не встрявала в розмови з іншими людьми просто для того, щоб поговорити, але не тому, що була сором’язливою. У розумінні Лісбет, розмова завжди мала конкретну мету: з’ясувати, наприклад, як пройти до аптеки або скільки коштує зняти номер у готелі. Розмови також допомагали вирішувати службові завдання: коли вона проводила розслідування для Драґана Арманського в «Мілтон сек’юриті», то їй не важко було вести довгі розмови задля отримання інформації.

Зате вона терпіти не могла приватних розмов, які завжди зводилися до питань про те, що вона вважала особистою справою кожної людини. Зате відповіді вона примудрялася давати найнепевніші, і спроби залучити Лісбет Саландер до подібних розмов зводилися приблизно до такого:

— Скільки тобі років?

— А як тобі здається?

— Як тобі подобається Брітні Спірс?

— А хто це?

— Як ти ставишся до картин Карла Ларссона?

— Ніколи над цим не замислювалася.

— Ти лесбіянка?

— Не твоє діло.

Джордж Бленд був незграбний і сором’язливий, але він тримався ввічливо і намагався підтримувати розмову про серйозні речі, не пробуючи змагатися з Лісбет і не вторгаючись у її приватне життя. Подібно до неї самої, він справляв враження самотньої людини, і вона з подивом зрозуміла, що її, Лісбет, хлопець сприймає як якусь богиню математики, що спустилася з небес на Ґранд Анс Біч, щоб ощасливити його своїм товариством. Вони провели на пляжі кілька годин, а потім, коли сонце почало схилятися до обрію, встали і попрямували геть. Разом вони дійшли до її готелю, Джордж показав їй халупу, яка правила йому за студентську келію, і ніяково запитав, чи не погодиться вона зайти до нього на чашку чаю. Вона погодилася, і він, здається, здивувався.

Його житло було звичайним сарайчиком і відзначалося надзвичайною простотою: вся обстановка складалася з обшарпаного столу, двох стільців, ліжка і шафи для білизни та одягу. Єдиним світильником була маленька настільна лампа, дріт від якої тягнувся до «Кокосового горіха», а для приготування їжі слугувала похідна гасничка. Джордж пригостив Лісбет обідом з рису і зелені, поданим на пластикових тарілках, навіть насмілився запропонувати їй місцевого забороненого курива, і вона погодилася це спробувати.