Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Лісбет згорнула газету, ковтнула пива прямо з горлечка, відкинулася на спинку стільця і тут раптом побачила знайомого їй пожильця з тридцять другого номера, що виходив на веранду з бару. В одній руці він тримав незмінний брунатний портфель, у другій — великий келих з кока-колою. Ковзнувши по дівчині байдужим поглядом і не впізнавши, він сів в іншому кінці веранди обличчям до моря і хвилин сім просидів нерухомо з відсутнім виглядом. Потім він раптом узяв келих, зробив три великі ковтки, поставив його знову на стіл і знову поринув поглядом у простір. Через деякий час Лісбет відкрила сумку і дістала з неї «Виміри в математиці».

Скільки Лісбет себе пам’ятала, вона завжди любила ребуси і загадки. Коли їй було дев’ять років, мама подарувала їй кубик Рубіка. Це було випробуванням для її логічних здібностей, і їй знадобилося майже сорок хвилин, щоб зрозуміти, як він влаштований. Зате надалі їй уже не важко було зібрати його. Газетні тести на рівень інтелекту не становили для неї труднощів; побачивши п’ять химерних фігур, вона завжди легко здогадувалася, яка має бути шоста.

Ще в дошкільному віці вона сама збагнула, що таке плюс і мінус, а поняття про множення, ділення і геометрію прийшли як природне продовження цього. Вона могла перевірити суму рахунку в ресторані, скласти накладну і розрахувати траєкторію артилерійського снаряда, випущеного із заданою швидкістю під тим або іншим кутом. Усе це було для неї чимось самоочевидним. До того як їй потрапила на очі стаття в «Поп’юлар сайєнс», вона не тільки ніколи не захоплювалася математикою, але навіть не замислювалася над тим, що таблиця множення — це частина математики. Таблицю множення вона колись запам’ятала на уроці з одного разу і не розуміла, чому вчитель возиться з нею цілий рік.

І ось одного разу її осяяла здогадка, що за доказами і формулами, що їх навчають у школі, стоїть якась непохитна логіка. Ця здогадка привела її до стелажу з посібниками з математики в університетській книжковій крамниці. Але лише коли вона дісталася до «Вимірів у математиці», перед нею відкрився новий світ. Виявилося, що математика — це логічна головоломка з незліченними варіантами рішень, безліч загадок, які можна розгадати. Арифметичні приклади тут далеко не головне. П’ять разів по п’ять завжди буде двадцять п’ять. Уся сіль у тім, щоб зрозуміти, як побудовані різні правила, що дозволяють розв’язати будь-яку математичну задачу.

Книга «Виміри в математиці» не була власне підручником математики. Ця груба, на тисячу двісті сторінок завтовшки, цеглина оповідала про історію даної галузі знання, починаючи від стародавніх греків і кінчаючи сучасними спробами освоїти сферичну астрономію. Ця праця була свого роду математичною біблією, що за значенням для серйозних математиків дорівнювала «Арифметиці» Діофанта. [12] Діофант Александрійський — давньогрецький математик, який жив приблизно в III ст. нашої ери. Основний твір Діофанта — «Арифметика» в 13 книгах. Більша частина праці — це збірник задач з розв’язаннями, уміло підібраних для ілюстрації загальних методів. Головна проблематика «Арифметики» — знаходження додатних раціональних розв’язань невизначених рівнянь. Дослідження Діофанта мали великий вплив на розвиток математики арабського Сходу і Європи. Вперше розгорнувши на терасі готелю з видом на Ґранд Анс Біч «Виміри в математиці», Лісбет поринула в чарівний світ чисел, описаний чудовим педагогом, який умів зацікавити читача то смішним анекдотом, то несподіваною проблемою. За цією книгою Лісбет могла простежити розвиток математики від праць Архімеда до досягнень сучасної каліфорнійської лабораторії ракетних двигунів «Джет пропалшн». Вона зрозуміла методи, якими вони вирішували свої проблеми.

Теорема Піфагора (х 2+ у 2= z 2) , сформульована приблизно за п’ятсот років до початку нашої ери, стала для неї цілим відкриттям. Лісбет раптом зрозуміла суть того, що колись просто запам’ятала в старших класах на одному з небагатьох занять, на яких була присутня. У прямокутному трикутнику квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів. Її захопило відкрите Евклідом приблизно в трьохсотому році до нашої ери правило, що досконале число завжди є добутком двох чисел, з яких одне є яким-небудь ступенем числа 2, а інше — різницею між наступним ступенем числа 2 і одиницею. Це було уточненням формули Піфагора, і вона зрозуміла, що тут можлива величезна кількість комбінацій.