Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

— Ясно. І коли ж очікується прибуття «Матильди»?

— Скоро.

— Я повинна щось зробити?

— З ураганом жарти кепські, Лісбет. У сімдесяті роки у нас тут пройшов ураган, який спричинив у Ґренаді великі руйнування. Мені було тоді одинадцять років, і я жила в селі в горах Ґранд-Етану неподалік від Ґренвілла. Я ніколи не забуду цієї ночі.

— Он як.

— Але ти можеш не хвилюватися. Просто в суботу не відходь далеко від готелю. Склади в сумку цінні речі, наприклад цей комп’ютер, з яким ти весь час возишся, і будь готова сховатися в підвалі, коли надійде розпорядження. Ото й усе.

— Добре.

— Налити тобі чого-небудь?

— Ні, не треба.

Лісбет Саландер обернулася й пішла не прощаючись. Елла Кармайкл провела її втомленою посмішкою. Їй знадобилося кілька тижнів, щоб звикнути до дивної поведінки приїжджої дивачки і зрозуміти, що Лісбет Саландер поводиться так не від зарозумілості, а просто тому, що вона не така, як усі. Втім, вона без сперечань платила за випивку, дуже не напивалася, ніколи не влаштовувала скандалів і лише трималася осібно.

Транспортні засоби на дорогах Ґренади були в основному представлені винахідливо прикрашеними міні-автобусами, які курсували своїми маршрутами, не надто дотримуючись таких формальностей, як, наприклад, зазначений на табличці розклад. Вони снували сюди-туди впродовж усього світлого часу доби, а після настання сутінків ті, в кого не було власного автомобіля, залишалися без будь-яких засобів пересування.

Лісбет зупинилася край дороги, що вела до центру Сент-Джорджеса, і вже за кілька хвилин перед нею загальмував один з автобусів. Шофер належав до растаманів, і з кабіни гриміли звуки включеного на всю потужність магнітофона, що виконував «No Woman No Cry». Постаравшись відключитися й цього не чути, Лісбет заплатила належний долар і втиснулася між могутньою жінкою із сивим волоссям і двома хлопчаками в шкільній формі.

Сент-Джорджес розташовувався по берегах підковоподібної бухти, де була внутрішня гавань під назвою Каренаж. Навколо гавані по уступах крутогорих схилів були розкидані житлові будинки, старовинні колоніальні споруди, і на самому краю обривистої кручі височіла фортеця.

Містечко було дуже щільно забудоване, будинки тулилися один до одного, між ними простяглися вузькі вулички з безліччю тісних провулків. Будинки немов дерлися під гору, і в усьому місті, мабуть, ніде не можна було знайти ділянки з горизонтальною поверхнею. Єдиний виняток становив розміщений на північній околиці майданчик для крикету, сполучений з біговими доріжками.

Лісбет проминула гавань і пішки попрямувала до магазину «Мак-Інтайрс електронікс», що стояв поблизу на вершечку невеликого крутого пагорба. Майже всі товари, які продавалися в Ґренаді, були імпортними, привезеними із США або з Англії, і відповідно коштували удвічі дорожче, ніж будь-де іще. Зате, на радість відвідувачам, у магазині були встановлені кондиціонери.

У Маямі вона купила собі портативний палмтоп зі складеною клавіатурою, щоб возити його з собою в нейлоновій сумці і читати електронну пошту, але це була вбога заміна її комп’ютеру Apple PowerBook G-4 titanium із сімнадцятидюймовим монітором. Проте старі батарейки вже дихали на ладан, і після півгодини роботи їх доводилося перезаряджати, а це дуже заважало, коли їй хотілося посидіти на терасі біля басейну. Крім того, електропостачання на Ґренаді залишало бажати кращого, і за той час, що Лісбет тут прожила, електрику відключали вже двічі, і на досить тривалий час. І ось замовлені Лісбет запасні батарейки нарешті прибули. Вона розплатилася кредиткою, виписаною на фірму «Уосп ентерпрайзис», [11] «Підприємство Оси» (англ.). склала батарейки в нейлонову сумку і знову вийшла на розпечену полуденною спекою вулицю. Заглянувши по дорозі до банку «Барклайз», вона зняла триста доларів і пішла на ринок, де купила пучечок моркви, півдюжини плодів манго і півторалітрову пляшку мінеральної води. Нейлонова сумка помітно поважчала, і, спустившись у гавань, Лісбет відчула, що дуже зголодніла і хоче пити. Спершу вона мала намір піти у «Натмег», але там ніде було і яблуку впасти. Тоді вона подалася далі в гавань до тихого «Черепашачого панцира», влаштувалася там на веранді і замовила порцію кальмарів із смаженою картоплею та пляшку місцевого пива «Кариб». Підібравши залишене кимось число місцевої газети «Ґренадіян войс», вона переглянула його за дві хвилини. Нічого цікавого там не знайшлося, окрім застереження про загрозливе наближення «Матильди». Ілюструвалося воно фотографією зруйнованого будинку і супроводжувалося спогадами про значні урагани минулого.