Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Поки тривав його шлюб, він пробував домінувати над дружиною, і вона погоджувалася підкорятися, але й тут була тільки гра.

Лісбет Саландер стала ідеальним об’єктом. Вона була беззахисна, не мала ані рідних, ані друзів — справжня жертва, абсолютно безмовна. Одне слово, йому трапилася добра нагода, і спокуса виявилась дуже велика.

І раптом неждано-негадано вона захопила над ним владу.

Він ніколи не думав, що вона здатна завдати такого потужного і рішучого удару у відповідь. Вона принизила його і заподіяла біль. Вона мало його не занапастила.

За два роки, що минули з того часу, життя Нільса Б’юрмана абсолютно змінилося. Після нічного вторгнення Лісбет Саландер до його квартири він якийсь час був ніби паралізований, не міг ні думати, ні діяти. Він замкнувся вдома, не відповідав на телефонні дзвінки і навіть не підтримував контакт зі своїми постійними клієнтами. Лише за два тижні він узяв лікарняний листок. Поточне листування в конторі вела за нього секретарка, скасовуючи призначені зустрічі і намагаючись відповідати на питання роздратованих клієнтів.

Щодня він, мовби його примушували силою, роздивлявся своє відображення в дзеркалі у ванній. Кінчилося тим, що дзеркало він прибрав.

Тільки на початку літа Нільс Б’юрман повернувся в контору. Розсортувавши клієнтів, він більшість передав колегам, собі ж залишив лише ті справи, які можна було вести шляхом листування, без особистих зустрічей. Єдиною клієнткою, що залишилась у нього, була Лісбет Саландер. Щороку він подавав за неї річний баланс і кожен місяць посилав звіт до Опікунської ради. Він робив усе так, як вона наказала: із змісту його цілком вигаданих звітів випливало, що вона абсолютно не потребує ніякої опіки.

Кожен звіт, нагадуючи про її існування, був для нього немов гострий ніж, проте в нього не залишалося вибору.

Осінь і початок зими Б’юрман провів у безсилому сумуванні, обдумуючи те, що сталося. У грудні він нарешті спромігся і, взявши відпустку, поїхав до Франції. Він заздалегідь замовив собі місце в клініці косметичної хірургії під Марселем, де проконсультувався про те, яким чином краще видалити татуювання.

Лікар здивовано оглянув його спотворений живіт і врешті-решт запропонував план лікування. Найдійовішим засобом була багатократна обробка за допомогою лазера, але розмір татуювання був такий великий, а голка так глибоко проникала під шкіру, що він запропонував замість цього серію пересадок шкіри — спосіб дорогий і довготривалий.

За два роки Б’юрман бачився з Лісбет Саландер тільки раз.

Тієї ночі, коли вона заскочила його зненацька і перевернула його життя, вона, йдучи, прихопила з собою запасні ключі від його контори і квартири. При цьому вона пообіцяла стежити за ним і навідувати його, коли він менше за все цього чекатиме. Після десяти місяців очікування він уже почав думати, що то була просто загроза, але все не наважувався поміняти замки. Адже вона недвозначно попередила: якщо вона коли-небудь застане його в ліжку з жінкою, то зробить надбанням громадськості дев’яностохвилинну плівку, на якій було знято, як він її ґвалтував.

І от одного разу, майже через рік, він раптом прокинувся о третій годині ночі, не розуміючи, що його розбудило. Він засвітив лампочку на нічному столику і трохи не закричав від жаху, побачивши в ногах у себе Лісбет Саландер. Вона стояла там, як примара, що раптом з’явилась у нього в спальні. Бліде обличчя дивилося на нього без жодного виразу, а в руці вона тримала цей чортів електрошокер.

— Доброго ранку, адвокате Б’юрман, — мовила вона нарешті. — Даруй, що цього разу я тебе розбудила.

«Боже мій! Невже вона й раніше вже приходила, поки я спав?» — у паніці подумав Б’юрман.

Він так і не зміг збагнути, блефує вона чи говорить правду. Нільс Б’юрман відкашлявся і відкрив рота, щоб відповісти, але вона жестом зупинила його.

— Я розбудила тебе, тільки щоб сказати одну річ. Скоро я від’їжджаю, і мене досить довго не буде. Ти як і раніше писатимеш кожного місяця звіти про те, що в мене все гаразд, але замість посилати один примірник на мою адресу, ти відправлятимеш його на адресу в хот-мейлі.

Вона дістала з кишені куртки складений удвічі аркуш і кинула його на ліжко.

— Якщо Опікунська рада захоче зв’язатися зі мною або моя присутність буде потрібна ще з якоїсь причини, ти надішлеш повідомлення за цією адресою. Зрозуміло?

Він кивнув:

— Зрозуміло…

— Мовчи. Я не бажаю чути твого голосу.