Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Трохи почекавши, Лісбет підійшла до того місця, де ходив доктор Форбс, і повільно описала півколо, уважно дивлячись собі під ноги, але нічого, крім піску, кількох камінців і мушель, не побачила. Згаявши на це дві хвилини, вона припинила оглядати пляж і повернулася в готель.

У себе в номері вона вийшла на балкон, перегнулася через поручні й обережно перелізла на сусідній. Усе було тихо і спокійно. Вечірні відвідувачі бару давно відгуляли. Почекавши трохи, вона сходила по сумку, взяла аркуш паперу і скрутила собі косяк із запасу, яким забезпечив її Джордж Бленд. Влаштувавшись на балконі в шезлонгу і кинувши погляд на темні води Карибського моря, Лісбет задумливо закурила.

У її голові запрацював чутливий прилад, готовий, ніби радар, уловити найменший сигнал тривоги.

Нільс Ерік Б’юрман, адвокат п’ятдесяти п’яти років, відставив філіжанку і став дивитися на людський потік, що плинув за вікном кафе «Хедон» на Стуреплан. Він бачив усіх, хто рухався повз у цьому нескінченному потоці, але ні на кому не зупиняв погляду.

Він думав про Лісбет Саландер. Про Лісбет Саландер він думав часто.

Ці думки доводили його до чортиків.

Лісбет Саландер знищила його. Він ніколи не забуде тих хвилин. Вона захопила над ним владу і принизила його. Це приниження в буквальному розумінні залишило невитравний слід на його тілі, а якщо точніше, на ділянці завбільшки в два квадратні дециметри внизу живота якраз над його статевим членом. Вона прикувала його до його власного ліжка, учинила над ним фізичну розправу і витатуювала абсолютно недвозначний напис, який не можна було вивести ніякими способами: Я — САДИСТСЬКА СВИНЯ, ПОКИДЬОК І ҐВАЛТІВНИК.

Колись стокгольмський суд визнав Лісбет Саландер юридично недієздатною. Б’юрман був призначений її опікуном і керівником її справами, що ставило її в пряму залежність від нього. З першої ж зустрічі Лісбет Саландер навіяла йому еротичні фантазії, якимось чином вона його спровокувала, хоча він сам не розумів, як це сталося.

Якщо подумати, адвокат Нільс Б’юрман розумів, що зробив щось недозволене і що громадськість ніяк не схвалила б його дій. Він також усвідомлював, що з юридичної точки зору його вчинку не було виправдань.

Але для його почуттів голос розуму не відіграв ніякої ролі. Лісбет Саландер немов приворожила його з тієї хвилини, як він у грудні позаминулого року вперше її зустрів. Тут уже ніякі закони і правила, ніяка мораль і відповідальність не мали значення.

Вона була незвичайна дівчина — цілком доросла по суті, але цілковитий підліток з вигляду. Її життя опинилося в його руках, він міг розпоряджатися нею на свій розсуд. Проти такої спокуси неможливо було встояти.

Офіційно Лісбет Саландер вважалася недієздатною, а з її біографією ніхто не став би її слухати, якби вона надумала скаржитися. Це навіть не можна було назвати зґвалтуванням невинної дитини: з її справи виявлялося, що вона жила безладним статевим життям і мала чималий сексуальний досвід. В одному із звітів соціальних працівників було навіть сказано, що у віці сімнадцяти років Лісбет Саландер, можливо, займалася якоюсь формою проституції. Це донесення ґрунтувалося на тому, що поліцейський патруль одного разу застав молоду дівчину на лавці в парку Тантолунд у товаристві невідомого п’яного старигана. Поліцейські припаркувалися і спробували з’ясувати особу парочки; дівчина відмовилася відповідати на питання, а чоловік був надто п’яний, щоб сказати щось більш-менш зрозуміле.

Адвокат Б’юрман робив з цього абсолютно ясний висновок: Лісбет Саландер була шльондрою найнижчого ґатунку і була в його руках, так що він нічим не ризикував. Навіть якщо вона прийде із протестами до управління Опікунської ради, він завдяки своїй незаплямленій репутації і заслугам зможе виставити її брехухою.

Лісбет Саландер мала вигляд ідеальної іграшки — доросла, нерозбірлива у зв’язках, юридично недієздатна і цілком віддана в його владу.

У його практиці це був перший випадок, коли він використав одного із своїх клієнтів. До цього він навіть подумки не намагався знайти відповідну жертву серед тих, з ким мав справу як юрист. Щоб задовольняти свої потреби в нетрадиційних сексуальних іграх, він зазвичай звертався до повій. Він робив це потай, дотримувався обережності і добре платив, і лише одне його не влаштовувало — з повіями все було не серйозно, а навмисно. Це була куплена послуга, жінка стогнала й охала, грала перед ним роль, але все це було такою ж фальшивкою, як підроблена мазанина в порівнянні із справжнім живописом.