Вольфганг Шрайєр - Гараж пана Якобса

— Без обшуку, — знову повернувся до свого доктор Горн, — я в цій справі не можу просунутись далі.

— Ах, так, ми на цьому спинились… Гм… Наскільки я бачу, обшук у гаражі «Зюд-вест» вимагатиме залучення підрозділів шутцполіції, якщо ви хочете розраховувати на успіх. Якби навіть я дав вашому відділу підкріплення на цей надзвичайний випадок, ви все одно не зможете зайняти всю територію гаража. Виникає небезпека, що вам відведуть очі і ви нічого не знайдете. Площа, на жаль, надто велика.

— Там приблизно два з половиною гектари.

— От бачите! А якщо врахувати ще можливість збройного опору, як це було з групою Мертеса минулого року, то менш як двома сотнями поліцаїв ви не обійдетесь.

Вюрцбургер замовк і почав розглядати свої наманікюрені нігті. Ці маленькі акторські паузи були вже давно знайомі докторові Горну. Спочатку криміналрат думав, що це робиться просто для зовнішнього ефекту; але пізніше він зрозумів: його начальник використовує ці паузи для того, щоб сформулювати свої думки і обдумати відповідь на можливі заперечення. В такі хвилини не варто було щось говорити: Вюрцбургер усе одно нічого не почує.

— Подібної операції, — заговорив нарешті криміналдиректор, — не вдасться приховати, якщо вона буде помилковою. Принесіть мені новий обвинувальний матеріал, пане доктор, тоді я охоче візьму на себе відповідальність.

— Але справа не терпить зволікання, пане криміналдиректор, — сказав доктор Горн, мимоволі повторивши слова Ірінгса.

Вюрцбургер провів рукою по своєму чисто виголеному вольовому підборіддю.

— Тут потрібна обачність, пане доктор. Зрештою, якісь два чи три дні нічого не вирішують. А вам тим часом, безумовно, вдасться здобути нові відомості.

Доктор Горн повернувся й пішов до дверей, але Вюрцбургер затримав його.

— А скажіть, колего Горн, — спитав він, — це правда, що ви розпочали слідство на підставі даних, одержаних від східної поліції?

Горн уже знав, що буде далі. Він кивнув.

— І ви думаєте, що цій інформації можна довіряти? — продовжував Вюрцбургер. — Ви ж знаєте, що вони там весь час вдаються до брехні й наклепів, щоб затруїти нам, західноберлінцям, життя. Я, між іншим, уже цікавився, що ви за цей час зробили. Безумовно, не виключена можливість, що вам удасться досягти успіху, але я в це не вірю. Звичайно, я залишаю на ваш розсуд, коли саме припинити розслідування. Але я був би вам дуже вдячний, якби це сталось якнайскоріше. В першу чергу розпорядіться, будь ласка, щоб зняли нагляд з телефону пана Якобса в Целендорфі. З прямим порушенням спокою громадян Західного Берліна на підставі комуністичних доносів я, на жаль, не можу миритись. Крім того, прошу вас передати мені для ознайомлення ті ваші матеріали зі Сходу. Я там щось чув про якісь відбитки пальців і протоколи…

Горн заклав руки за спину і мимоволі стис кулаки. «Звідки все це Вюрцбургеру відомо, хотів би я знати», — думав він.

— І ще одне, — сказав криміналдиректор через якусь хвилину. — Якщо ви або хто-небудь з працівників вашого відділу ще раз зайдете у якісь стосунки з східною поліцією, то я змушений буду доповісти про це панові Штумму. [37] Поліцайпрезидент Західного Берліна, керівник усієї західно- берлінської поліції. Цілком імовірно, що вас тоді притягнуть до відповідальності, а це було б мені надзвичайно неприємно.

Ірінгс бистрим поглядом окинув непритомного ворога і не втрачав більше ні секунди, його висока постать заметалась від дверей до дверей. Всього їх у кімнаті було троє. Комісар повернув ключі, що стирчали зсередини в двох дверях, а треті замкнув одмичкою, яку він витяг з кишені. Потім схилився над Шерцом, шукаючи зброї. В кишені піджака він знайшов незграбний пістолет з вигравіруваним написом: «Драйзе, Рейнський металообробний і машинобудівний завод» і сховав його собі в кишеню. Бо Ірінгс знав: якщо цей доктор Шерц навмисне заманив його в пастку, то він усе як слід підготував і, безумовно, поставив варту на всіх виходах. У довгому лабіринті коридора й на сходах спроба втекти неминуче скінчиться кулею в спину. Лишалась одна можливість: протриматись тут, поки не прибуде підкріплення. Телефон! Через десять хвилин…

Гергард Ірінгс кинувся до телефону й зняв трубку. Тремтячи від нетерпіння, він притис її до вуха, але гудка не було. Він покрутив ручку, і через дві секунди в трубці, перебиваючи один одного, заговорило кілька голосів. Апарат був підключений до системи, що з’єднувала всі телефони Якобсового підприємства.