Вольфганг Шрайєр - Гараж пана Якобса

В комісара наче камінь від серця відпав; йому було б ще приємніше, якби Шерц нагримав на нього. Але той для цього, очевидно, був надто добре вихований.

— Хто вам гарантує? Нам же треба більш ніж сто тисяч, я мушу прийти ще. Здоровий глузд вам гарантує.

— Мені цього замало, — сухо відповів Шерц. — Не всі його мають, ваш здоровий глузд.

— Ну, може, я приніс би вам що-небудь у заставу… Можна було б роздобути цінних речей, перснів, годинників на чотири тисячі марок…

— Авжеж, — холодно сказав доктор Шерц. — Хіба мало в Берліні ювелірів? Але я не переховувач краденого. Якщо дозволите, я, як досвідчений комерсант, дам вам пораду: починайте з малого, не розмахуйтесь зразу дуже широко, бо з цього ніколи добра не буває.

— Чому ви думаєте, що це обов’язково крадене? — заперечив Ірінгс. Шерц напустив на себе замислений вигляд і нічого не відповів.

За вікном уже сховався блідий диск сонця, почало смеркати. Темрява затоплювала всі куточки кімнати, непомітно повзла по стінах угору, повивала стелю. Зливалися тіні. Світлі отвори високих вікон погрозливо втупились у присмерк кімнати.

Доктор Шерц відняв руку від свого м’ясистого носа і поклав її на стіл. Трохи нахилившись уперед, він сказав:

— Значить, чотири тисячі готівкою, а чотири тисячі коштовностями. Чотири тисячі готівкою… а втім, скажіть мені, ви коли-небудь бачили стільки грошей одразу?

— Звичайно…

— На стойці банку, мабуть?

— Звідки ви це взяли, чорт забирай! Я сюди не жартувати прийшов!

— Звідки я це взяв? Дуже проста річ: попервах криміналкомісар одержує три тисячі дев’ятсот марок на рік. Потім трохи більше — доплата на квартиру, і відрахування менші… Та що я вам розказую, ви й самі це добре знаєте, пане комісар Ірінгс!

У комісара мороз пішов поза шкірою. Він до крові прикусив губу. От так ускочив! І без зброї… Страх пронизав його; якусь мить він сидів наче паралізований. Потім схопився на рівні ноги.

— Нічого, сидіть, сидіть, любий колего… з супротивної партії, — промовив доктор Шерц своїм низьким, звучним голосом. Він був зовсім спокійний. Пальці його барабанили по столу, мов пальці піаніста; байдужими, наче сонними, очима він розглядав ворога.

— Вашу пукавку ви ж усе одно не мали права взяти з собою на Мулакштрасе, — шпигнув він Ірінгса. — Не сердьтеся, вона б вам усе одно не допомогла. Тут вам може допомогти тільки одне: розсудливість. Ви, я бачу, маєте голову на в’язах. Давайте укладемо угоду. Працюйте на нас. Інформуйте нас про все, що замишляє проти нас відділ доктора Горна. Я вам гарантую, що в нас ви заробите більше ніж три дев’ятсот на рік… — Шерц раптом затнувся, очі його розширились, і він інстинктивно затулився руками.

Кулак комісара Ірінгса влучив докторові Шерцу в обличчя. Окуляри розлетілись, скло врізалось у шкіру. Тоненька цівочка крові потекла по щоці й підборіддю. Доктор Шерц з тихим стогоном осів, повільно сповз із крісла і повалився на підлогу.

— Так, так, чудово, — сказав криміналдиректор Вюрцбургер, рослий, кремезний чоловік років шістдесяти, з зовсім білою головою і красивими чорними очима, який здавався років на десять молодшим. — Але ми більше не можемо дозволити собі жодної помилки. Минулого тижня наш керівник відділу у справах фальшивомонетників, криміналрат Шнабель, дав наказ обшукати одну друкарню, бо його комісар Ірінгс мав підозру, що там друкують фальшиві гроші. Завважте собі: мав підозру. Точних доказів у нього не було, і так воно й вийшло: помилка.

— Це може з кожним статись, — заперечив доктор Горн. — І все-таки Ірінгс один з кращих наших детективів.

— Безумовно! — відповів криміналдиректор. — Але, на наше лихо, це була друкарня, в якій виготовляються брошури, плакати й листівки СДПН. [35] Соціал-демократична партія Німеччини — реформістська угодовська партія, утворена в Західній Німеччині в 1946 році. А я, як ви, мабуть, знаєте, належу до ХДС. [36] Християнсько-демократичний союз — найвпливовіша реакційна партія ФРН, партія великої монополістичної буржуазії та поміщиків. Ну, звичайно, цю справу так роздули, приплели сюди політику, і мене викликали до бургомістра. Другого подібного випадку я за всяку ціну хотів би уникнути. Можете собі уявити, що мені довелось там вислухати!..

— Правду кажучи, ні, — признався доктор Горн. — Такі помилки бували завжди.

— Але в наш час, та ще тут, у Західному Берліні, їх не повинно бути. Для цього атмосфера занадто наелектризована. Та, на жаль, дорогий пане доктор, про вас у мене склалось таке враження, — і наша сьогоднішня розмова його підтверджує, — що ви явно недооцінюєте значення політичних факторів у нашій роботі. Ми тут становимо плацдарм західного світу проти навали зі Сходу. Боротьба проти комунізму і в наших завданнях повинна стояти на першому місці; та це ви й самі знаєте, нащо зайвий раз згадувати. Про це треба менше говорити, але ніколи не забувати!