Маріо П’юзо - Хрещений батько

Вони трохи поговорили. Нері мав мовчазну вдачу, але з Майклом Корлеоне він розговорився. Майкл був лише на п’ять років старший за нього, але Нері говорив із ним так, ніби той був набагато старший, принаймні як його батько.

Наприкінці Майкл зауважив:

– Не було б ніякої рації визволяти тебе з тюрми, а потім кидати напризволяще, без шматка хліба. Я можу підшукати для тебе роботу. У мене є підприємства в Лас-Вегасі, і з твоїм досвідом ти б міг керувати охороною у готелі. Або, якщо тобі хочеться започаткувати якийсь власний бізнес, я міг би замовити слівце в банку, аби тобі дали позику.

Нері аж дух перехопило від вдячності й зніяковіння. Він гордо відмовився, а потім додав:

– Однаково з умовним вироком я мушу перебувати під наглядом суду.

– Це пусте, – жваво відповів Майкл, – я все влаштую. Забудь про цей вирок, а щоб банки не копилили носа, я можу вилучити твій жовтий бланк.

Жовтий бланк – це аркуш, на якому поліція веде облік карних вчинків правопорушників. Зазвичай бланк передають судді, коли той зважує міру покарання звинуваченому. Нері досить довго служив у поліції й знав, що не один розбишака відбувся легким вироком, бо підкуплені поліцейські з департаменту кримінального обліку подавали до суду чистий жовтий бланк. Отже, його не здивувало, що Майкл Корлеоне міг таке влаштувати, здивувало тільки те, що він це робить для нього.

– Якщо мені буде потрібна допомога, я зв’яжуся, – сказав Нері.

– Добре, добре, – охоче погодився Майкл і глянув на годинник. Нері вирішив, що йому пора йти, і підвівся. І знову його здивували.

– Час обідати, – сказав Майкл. – Ходімо, пообідаємо в нас. Мій батько казав, що хоче бачити тебе. Підемо до його будинку. Мати сьогодні приготувала смажений перець із яйцями й ковбасою. По-сицилійському.

Це пообіддя стало найкращим для Альберта Нері, відколи він був підлітком до того часу, коли батьки померли, тобто з п’ятнадцяти років. Дон Корлеоне був сама люб’язність, і його дуже потішило, коли він довідався, що рід Нері походить із невеличкого сільця всього за кілька хвилин ходу від його рідного села. Точилася приємна розмова, подавали смачні страви, пили густо-червоне вино. Нері вразила думка, що ось нарешті він сидить серед своїх, по-справжньому своїх. Він розумів, що потрапив сюди як випадковий гість, але вже знав, що може знайти тут постійне місце для себе й бути щасливим у світі цих людей.

Майкл і дон провели його до машини. Дон потис йому руку і сказав:

– Ти гарний хлопець. Ось цьому синові, Майклу, я передаю свою фірму з імпорту маслинової олії, навчаю його комерції, бо я вже старий і хочу відійти на спочинок. І ось він прийшов до мене і просить утрутитися у твою невелику справу. Я кажу йому: ти тримайся краще маслинової олії. Але він править своє. Каже мені: таж то добрий хлопець, сицилієць, і з ним хочуть повестися по-свинському. І не давав мені спокою. Я розповідаю це для того, щоб сказати, що він таки мав рацію. Тепер, коли я побачив тебе, я радий, що ми поклопоталися про тебе. Отож, якщо ми ще зможемо щось зробити для тебе, проси не соромлячись. Зрозумів? Ми до твоїх послуг.

(Тепер, пригадавши донову люб’язність, Нері пошкодував, що дона вже немає живого і що він не зможе дізнатися про послугу, яку Нері зробить сьогодні «родині» Корлеоне.)

Не минуло й трьох днів, як Нері вже все вирішив для себе. Він добре розумів, що його вербують, але зрозумів також і те, що «родина» Корлеоне схвалила той його вчинок, який суспільство засудило і за який покарало його. Отже, «родина» Корлеоне цінує його, а суспільство – ні. Він зрозумів, що йому поведеться краще у світі, створеному «родиною» Корлеоне, ніж у великому світі. І зрозумів також, що у своїх вузьких межах «родина» Корлеоне мала більше влади.

Він знову прийшов до Майкла і виклав карти на стіл.

Він сказав, що не хоче працювати у Вегасі, а воліє служити «родині» у Нью-Йорку. Він переконливо запевнив у своїй відданості. Майкл був зворушений. Нері це добре бачив. Але Майкл наполіг, щоб Нері спочатку відпочив місяць у Майамі, у готелі, який належав «родині»; йому оплатили дорогу й видали місячну платню наперед, отже, він мав потрібні кошти, щоб насолоджуватися відпочинком.

Ця відпустка вперше дала Нері змогу зазнати розкошів. Обслуга в готелі аж упадала за ним, зазначаючи: «То ж приятель Майкла Корлеоне!»

Про це вже знали тут усі. Йому дали шикарний номер, не якусь там кімнатчину, як для бідного родича. Чоловік, що тримав нічний клуб при готелі, звів його із вродливими дівчатами. Повернувшись до Нью-Йорка через місяць, Нері вже трохи не так дивився на життя.