Маріо П’юзо - Хрещений батько

– Я чув, що в тебе на грудях шикарне татуювання, – сказав клієнт. – Я можу його побачити над розстебнутим комірцем. А чи не показав би ти мені його повністю?

Продавець заціпенів. Його немов паралізувало.

– Розстебни сорочку, – наказав клієнт.

– Немає в мене ніякого татуювання, – вимовив нарешті продавець із дуже помітним італійським акцентом. – Той чоловік працює ввечері.

Клієнт зареготав. Зареготав недобре, хрипло, напружено.

– Ну-ну, розстібай сорочку, хочу глянути.

Продавець почав задкувати, сподіваючись заскочити за піч і вислизнути задніми дверима в підсобку. Але клієнт підніс над прилавком руку з пістолетом і вистрелив. Куля вдарила продавця в груди, він заточився на піч. Клієнт вистрелив ще раз, і продавець упав на підлогу. Клієнт обійшов прилавок, нахилився і смикнув за сорочку, обриваючи ґудзики. Груди вже залила кров, але татуювання ще можна було бачити – обнімаються коханці, а їх пронизує ніж. Рука продавця безсило піднялася вгору, ніби він ще хотів затулитися нею. Вбивця повідомив:

– Фабріціо, Майкл Корлеоне переказує тобі своє шанування.

Тоді підніс пістолет майже впритул до скроні продавця і натиснув на курок. А потім вийшов із піцерії. Коло тротуару на нього чекала машина з відчиненими дверцятами. Він ускочив у неї, і машина зірвалася з місця.

Рокко Лампоне почув телефонний дзвінок і підійшов до одного зі стовпів брами, на якому висів апарат. Йому сказали:

– Ваш товар готовий, – і поклали слухавку.

Рокко сів у свою машину й поїхав із маєтку. Перетнув дорогу Джонс-Біч-Козвей – ту саму, де вбито Сонні Корлеоне, – і під’їхав до залізничного вокзалу у Вантаґі. Там поставив машину. На нього вже чекала інша машина, а в ній двоє чоловіків. Вони підвезли його до мотелю за десять хвилин їзди від дороги Санрайз-Хайвей і заїхали на подвір’я. Рокко Лампоне залишив обох чекати на нього в машині, а сам пішов до одного з невеликих бунгало у стилі одноповерхової дачі, ударом ноги висадив двері й заскочив досередини.

Сімдесятирічний Філіпп Татталья, голий як немовля, стояв над ліжком, на котрому лежало молоденьке дівчисько. Волосся на голові Філіппа Татталья було чорне, як смола, але шерсть на грудях і животі зовсім сива. Тіло пухке, як у поросятка. Рокко всадив чотири кулі в черево. А потім крутнувся й побіг до машини. Його висадили коло вокзалу у Вантаґі. Він пересів у свою машину й поїхав у маєток. Приїхавши, на якусь мить зайшов до Майкла Корлеоне, а потім знову заступив на пост біля воріт.

Нарешті один у своєму безлюдному помешканні Альберт Нері закінчив опоряджувати форму. Він неквапно вдягнувся – штани, сорочка, краватка й мундир, пояс із кобурою. Коли його вигнали з поліції, то примусили здати зброю, але через якийсь службовий недогляд не забрали обмундирування і нагрудний знак. Клеменца забезпечив його новеньким пістолетом поліцейського зразка тридцять восьмого калібру, який неможливо було засікти. Нері розібрав його, почистив, змастив, перевірив бойок, зібрав і натиснув на курок. Зарядив барабан і вже був готовий іти.

Поклав поліцейський кашкет у великий паперовий кульок, а поверх мундира накинув цивільного плаща, щоб не впадала в очі його форма. Глянув на годинник. Машина мала під’їхати аж за п’ятнадцять хвилин. Він простояв чверть години, розглядаючи себе в дзеркало. Сумнівів не могло бути. Він мав вигляд справжнього полісмена.

У машині на передньому сидінні вже чекали на нього двоє з людей Рокко Лампоне. Нері сів ззаду. Машина рушила до центру, і, коли виїхали за межі району, де він жив, Нері скинув із пліч цивільного плаща й залишив його внизу, розірвав кульок, вийняв і надяг на голову кашкет полісмена.

На розі П’ятдесят п’ятої вулиці й П’ятої авеню машина під’їхала до тротуару, і Нері вийшов. Рушив уздовж авеню; до нього поверталося дивне відчуття, немовби він і справді чергує й обходить вулиці, як колись робив це багато разів. Було людно. Дійшов до Рокфеллерівського центру й зупинився навпроти собору Св. Патрика. По цей бік П’ятої авеню помітив потрібний йому лімузин. Підійшов уже до самого Рокфеллерівського центру. Лімузин стояв самотньо між стовпчиками, на яких було написано, що стоянка й зупинка в цьому місці заборонена. Нері стишив ходу. Він прийшов рано. Зупинився, аби щось записати в службовий блокнот, а потім пішов далі. Підійшов до лімузина. Торкнув ліхтариком крило машини. Водій здивовано зиркнув на нього. Нері вказав кийком на знак «СТОЯНКА ЗАБОРОНЕНА» й показав водієві, щоб той забирався геть. Шофер відвернув голову. Нері зійшов на проїжджу частину дороги й став навпроти відчиненого віконця шофера. Той мав вигляд дебелого бандюги, саме таких Нері подобалося вгамовувати. Сказав навмисне образливим тоном: