Маріо П’юзо - Хрещений батько

– Слухай, хлопче, ти хочеш, щоб я причепив тобі нижче спини квитанцію про штраф і виклик до суду, чи, може, все ж таки здимієш звідси?

Водій відповів спокійно:

– Розпитай спершу у своєму відділку. Ну, а якщо вже тобі так кортить, то можеш виписати мені свою квитанцію.

– Ану гайда звідси, – підвищив голос Нері, – бо як витягну з машини, тоді начувайся.

Водій, як фокусник, видобув звідкись десятидоларівку, склав її однією рукою в маленький квадратик і спробував пропхнути Нері за пазуху. Нері вийшов на тротуар і поманив водія пальцем. Той вийшов.

– Ану давай свої права й документи на машину, – наказав Нері. Він мав надію завести водія за ріг, однак тепер це було неможливо. Краєм ока він помітив, як із будинку «Плаза білдінг» на вулицю вийшло троє невисоких кремезних чоловіків. Це був сам Барціні й двоє його охоронців, що вирушали на зустріч із Майклом Корлеоне. Тієї ж миті один з охоронців заквапився вперед, аби з’ясувати, що там скоїлося біля машини Барціні. Він запитав у водія:

– Що трапилося?

Водій сердито відповів:

– Виписує мені штраф. Тільки й усього. Певне, цей хлопець недавно у відділку.

У цю мить підійшов сам Барціні з другим охоронцем і гримнув:

– Що тут за чортівня?

Закінчивши писати в блокноті, Нері віддав водієві його права й документи на машину. Потім поклав у задню кишеню службовий блокнот і блискавично видобув «спеціальний» тридцять восьмого калібру. Він устиг послати три кулі в широченні груди Барціні, перш ніж троє інших отямилися й кинулися врозтіч, щоб сховатися. На той час Нері вже зник у натовпі, забіг за ріг вулиці, де його підхопила машина й помчала в напрямку Дев’ятої авеню, а потім до центра міста. Біля парку «Челсі» Нері, що вже скинув кашкета, переодягся і накинув на себе плащ, пересів у іншу машину, що чекала на нього. Пістолет і форму полісмена він залишив у першій машині. Їх треба було спекатися. А ще за годину він уже спокійно розмовляв із Майклом у маєтку «родини» Корлеоне на Лонг-Біч.

Тессіо чекав на кухні в доновому будинку, п’ючи міцну каву, коли по нього прийшов Том Хейген.

– Майкл уже готовий їхати з тобою, – сказав він. – Але спочатку зателефонуй Барціні й скажи, щоб виїжджав.

Тессіо підвівся й підійшов до телефона, що висів на стіні. Він подзвонив Барціні до його контори в Нью-Йорку й коротко сказав:

– Ми вже виїжджаємо у Бруклін. – Повісив слухавку й усміхнувся до Хейгена. – Сподіваюся, що Майкл сьогодні привезе нам приємні новини.

Хейген похмуро відповів:

– Не сумніваюся.

Він провів Тессіо з кухні надвір і підійшов із ним до дверей Майклового будинку. Коло дверей їх зупинив охоронець.

– Бос сказав, що поїде іншою машиною. Наказав вам обом їхати без нього.

Тессіо спохмурнів і обернувся до Хейгена.

– Сто чортів, він не може цього робити. Це ж псує всі мої приготування.

Тієї ж миті коло них з’явилося ще троє охоронців. Хейген лагідно відповів:

– Я теж не можу їхати з тобою, Тессіо.

Капореджіме із тхорячою мордочкою миттю все зрозумів.

І підкорився. На якусь мить йому стало недобре, а потім він опанував себе. Сказав Хейгенові:

– Скажи Майклові, що я робив це заради справи. А його я завжди любив.

– Він розуміє, – відповів Хейген, ствердно схитнувши головою.

Тессіо повагався якусь мить, а потім запитав стиха:

– Томе, чи не міг би ти мене врятувати? В ім’я давньої дружби?

– Не можу, – заперечливо хитнув головою Том. Він дивився, як охоронці оточили Тессіо й повели в машину, що вже чекала. Йому було трохи недобре. Адже Тессіо – найкращий боєць у «родині» Корлеоне. Старий дон покладався на нього більше, ніж на будь-кого іншого, за винятком Луки Бразі. Як прикро, що настільки розумний чоловік припустився фатальної помилки у своїх розрахунках уже в такому поважному віці.

Карло Ріцці й досі чекав на розмову з Майклом. Машини, що приїздили й від’їздили, почали його нервувати. Очевидно, відбувалося щось велике, а про нього немов забули. Він нетерпляче подзвонив Майклові. Слухавку взяв охоронець, пішов до Майкла, а потім передав, що Майкл наказав сидіти спокійно і запевнив: швидко настане і його черга.

Карло передзвонив своїй коханці й підтвердив, що вони, напевно, сьогодні пізно повечеряють і проведуть ніч разом. Майкл сказав, що «швидко»; значить, хай там що, через годину-дві Карло звільниться. Дорога до Вестбері забере сорок хвилин. Отже, він ще міг побачитися з нею. Він ласкаво умовляв її не сердитися на затримку. Поклавши слухавку, вирішив перевдягтися, щоб потім не витрачати час. Ледве перемінив сорочку, як постукали у двері.