– Якщо я отримаю таку роботу, я не хотів би, щоб мене чіпляли на неї, як на гачок.
– Ніяких гачків, – холодно відповів Майкл. – Просто я в боргу перед тобою й хочу віддячити.
Люсі лагідно попросила:
– Майку, не бери до серця.
– А я й не беру. – Майкл посміхнувся Люсі й знову звернувся до Джуліса. – Ти бовкнув дурницю. «Родина» Корлеоне використала свій вплив, щоб допомогти тобі. Невже ти маєш мене за такого недоумка, який зажадав би від тебе чогось для тебе огидного? А якщо б і зажадав, то й що? Чи поворухнув ще хтось бодай пальцем, аби допомогти тобі, коли ти втрапив у халепу? Коли я почув, що ти хочеш знову працювати за фахом, мені довелося чимало поморочитися, аби тобі допомогти. Я можу. Я ні про що тебе не прошу. Але ти принаймні можеш вважати наші стосунки дружніми, і я сподіваюся, що ти зробиш для мене те саме, що ти зробив би для кожного твого доброго товариша. Оце і є мій гачок. Але ти можеш відмовитися.
Том Хейген низько схилив голову й посміхнувся. Навіть дон не міг викласти краще.
Джуліс зашарівся.
– Майк, я хотів сказати зовсім інше. Повір, я вельми вдячний і тобі, і твоєму батькові. Забудь про сказане.
Майкл кивнув головою і сказав:
– Ну й чудово. А поки побудують і відкриють лікарню, ти відповідатимеш за медичну службу в усіх чотирьох готелях. Підбери собі штат. Встановимо тобі підвищену платню, але про це ти домовишся пізніше з Томом. Люсі, я хочу, щоб ти взялася за щось важливіше. Можливо, координуватимеш роботу крамниць, що відкриватимуться в пасажах готелів, вестимеш їхнє фінансування. Або опікуватимешся наймом дівчаток для казино, що-небудь у цьому дусі. Отже, якщо Джуліс не одружиться на тобі, будеш принаймні багатою старою дівою.
Фредді сидів і похмуро пихкав сигарою. Майкл обернувся до нього й лагідно сказав:
– Фредді, я в батька лише на побігеньках. Чого він хоче для тебе, він тобі скаже, звісно, сам. Але я певен, що тебе воно зробить щасливим. Нам не нахваляться твоєю вправністю на цьому місці.
– Тоді чому він сердитий на мене? – жалісним голосом запитав Фредді. – Тільки тому, що казино втрачає гроші? Так ним заправляє Грін, а не я. Тоді якого ж біса старому від мене треба?
– Не переймайся цим, – сказав Майкл.
Він повернувся до Джоні Фонтане.
– А де ж Ніно? Я хотів би знову побачитися з ним.
Джоні стенув плечима.
– Ніно дуже хворий. Коло нього постійно сидить медсестра. Але ось цей лікар каже, що його слід помістити в божевільню, Ніно намагається себе доконати. Отаке з Ніно!
Майкл замислився і, дивуючись, прокоментував:
– Ніно завжди був гарний хлопець. Я не пригадую, щоб він вчинив якесь паскудство чи бодай словом когось принизив. Його ніколи ніщо не обходило. Крім спиртного.
– Так, – погодився Джоні. – Гроші самі пливуть йому до кишені, він ніколи б не залишився без діла, міг би й співати й зніматися в кіно. Йому тепер платять по п’ятдесят тисяч за фільм, а він чхати хотів на все. Його аніскільки не цікавить слава. Ми з ним завжди були нерозлийвода, і я не пригадую, щоб він зробив якусь капость. Але ж, сучий син, зводить себе пиятикою на той світ.
Джуліс хотів щось сказати, як раптом постукали в двері. Його здивувало, що чолов’яга, який сидів у кріслі біля дверей, не зрушив із місця, а спокійнісінько читав собі й далі газету. Двері відчинив Хейген. Його мало не збив із ніг Моу Грін, що широкими кроками зайшов до кімнати у супроводі двох охоронців.
Моу Грін був вродливий хлопчина, що зробив собі репутацію, працюючи в Брукліні виконавцем вироків від банди найманих убивць. Потім перекинувся на гральні заклади й переїхав на Захід, щоб тут збити собі капітал. Він раніш за всіх збагнув можливості Лас-Вегаса й побудував один із перших готелів з казино на Смузі. У нього й досі часто бували спалахи скаженої люті, і в готелі його боялися геть усі, не виключаючи Фредді, Люсі й Джуліса Сігала. По можливості вони намагалися не потрапляти йому під гарячу руку. І тепер його вродливе обличчя було спотворено люттю. Він сказав Майклові Корлеоне:
– Майку, я чекав на тебе, щоб переговорити. У мене завтра багато роботи, отож я вирішив спіймати тебе сьогодні. Що ти мені на це скажеш?
Майкл Корлеоне подивився на нього, як здавалося, з приязним здивуванням.
– Чом би ні? – Він зробив Хейгенові знак рукою. – Томе, налий випити панові Гріну.
Джуліс відзначив собі, що той, кого звали Альберт Нері, уважно вивчав Моу Гріна, не звертаючи жодної уваги на двох охоронців, які стояли, спершись на двері. Він знав, що кровопролиття тут, у Лас-Вегасі, виключене. Таке суворо заборонялося, бо воно мало б фатальні наслідки для наміру перетворити Вегас у законний притулок для азартних гравців Америки.
Читать дальше