Маріо П’юзо - Хрещений батько

– До біса гарно, – заявив він. – Але побачимо, як ти співатимеш завтра.

Джоні неприємно вразила така недоброзичливість з боку Ніно.

– Ех ти, сучий сину, ти знаєш, що сам ніколи не зможеш так співати. Про завтра можеш бути спокійним. Я почуваюся грандіозно.

Але більше того вечора він не співав. Вони з Ніно повели дівчат на вечірку, і Тіна заночувала в його постелі, але там він не виявив нічого особливого. Дівчина була дещо розчарована. «Але, чорти б її взяли, не можна ж домогтися всього в один день», – подумав Джоні.

Він прокинувся вранці з недобрими передчуттями, десь підсвідомо його тероризувала думка: чи, бува, не примарилося йому, що голос відновився. Коли ж він пересвідчився, що це не марення, його перелякав острах, що голос може знову зникнути. Він підійшов до вікна й помугикав, а тоді зійшов у вітальню в самій піжамі, підібрав на піаніно мелодію і спробував заспівати.

Співав він приглушено, але болю не було, не було й хрипоти в горлі, і він дав собі волю. Зв’язки поводилися чудово, не доводилось їх форсувати. Легко-легко лилася пісня. Джоні відчув, що злі часи минули, голос знову був при ньому. І йому було до сідниці, якщо він сяде в калюжу зі своїми фільмами, начхати й на те, що йому минулої ночі не вдалось упоратися з Тіною чи що Вірджинія ненавидітиме його, бо ж він знову зможе співати. На мить він пошкодував лише за тим, що голос повернувся не тоді, коли він намагався заспівати для своїх доньок, – як гарно б це було. Це було б так гарно.

Готельна медсестра увійшла в номер, штовхаючи перед собою візочок, навантажений медикаментами. Джоні підхопився й уважно глянув на Ніно, який спав чи, може, віддавав богові душу. Він знав, що Ніно не ревнував і не заздрив відродженню його голосу. Ніно лише заздрив його щастю з приводу відновлення голосу. Заздрив його несамовитому бажанню знову співати. Тепер уже було зрозуміло, що самого Ніно Валенті ніщо не цікавило настільки, щоб могла відновитися його воля до життя.

Майкл Корлеоне прилетів пізно ввечері. За власним розпорядженням в аеропорту ніхто його не зустрічав. Його супроводили лише двоє: Том Хейген і новий охоронець Альберт Нері. На Майкла та його супутників чекав найрозкішніший номер готелю, де зібралися люди, з якими Майкл хотів побачитися.

Фредді привітав брата палкими обіймами. Фредді погладшав, мав добродушний, життєрадісний вигляд. Зовні – справжній чепурун: на ньому були елегантно пошитий шовковий костюм і в тон підібрані аксесуари. Волосся підстрижене під бритву й зачесане, як у кінозірки, чисто виголене обличчя аж вилискувало, а нігті на руках були наманікюрені. Він зовсім не був схожий на того Фредді, якого чотири роки тому вивезли з Нью-Йорка.

Він відхилився назад і любовно оглянув Майкла.

– Тепер, коли поправили обличчя, ти маєш значно кращий вигляд. Дружина зрештою умовила тебе зробити операцію, га? Як тепер Кей? Коли нарешті вибереться до нас?

Майкл посміхнувся до брата.

– Ти теж маєш непоганий вигляд. Кей хотіла приїхати разом зі мною, але вона знову ходить при надії, та й за дитям треба ж доглядати. А крім того, Фредді, я прибув у справах і завтра ввечері або післязавтра вранці мушу повертатися назад.

– Але спочатку попоїж чого-небудь, – сказав Фредді. – У нас у готелі знаменитий шеф-кухар, тобі подадуть таку смакоту, якої ти зроду не їв. Прийми душ, перевдягнися з дороги, а я подбаю, щоб все подали прямо сюди. Я вже викликав усіх, з ким ти хотів зустрітися, вони чекають, і, коли ти будеш готовий, я їх гукну.

– Прибережи Моу Гріна на кінець, добре? – задоволено відказав Майкл. – Запроси Джоні Фонтане і Ніно сюди поїсти з нами. І Люсі та її друга лікаря. Хто буде говорити, коли ми будемо їсти? – Він обернувся до Хейгена. – Може, ти б хотів ще кого запросити, Томе?

Хейген заперечливо хитнув головою. Фредді привітав його куди холодніше, ніж Майкла. Хейген розумів, чому: Фредді був у батька в неласці і, звісно, винуватив консільйорі за те, що той не поміг йому. Хейген радо зробив би все для Фредді, але й сам не знав, чому той втрапив у неласку. Батько ні в чому конкретно не дорікав синові. Він просто давав відчути своє незадоволення.

Було вже за північ, коли сіли за спеціальний обідній стіл, накритий у Майкловому люксі. Люсі поцілувала Майкла й не стала розходитися про те, що його обличчя після операції набуло значно привабливішого вигляду. Джуліс Сігал діловито оглянув оперовану вилицю й сказав Майклу:

– Добра робота. Зашито на совість. Як тепер ніс, у порядку?