Князь так добре говорив, що Ґільяно засміявся вголос. Його це так потішило, що вони повечеряли разом, ведучи довгі розмови про нещастя Сицилії та боягузтво Рима.
Князь знав, що дон Кроче сподівається прибрати Ґільяно до рук, і спробував посприяти цьому.
— Любий мій Ґільяно, — мовив він. — Як вийшло, що ви з доном Кроче не об’єдналися, щоб разом правити Сицилією? Йому властива мудрість зрілості, вам — ідеалізм юності. Немає сумніву, ви обидва любите Сицилію. Чому б вам не об’єднатися в прийдешні роки, що будуть небезпечні для нас усіх? Війна скінчилася, усе змінюється. Комуністи із соціалістами сподіваються принизити церкву, знищити кревні зв’язки. Вони наважуються говорити, що обов’язок перед політичною партією важливіший за любов до матері, за відданість братам і сестрам. Що, як вони переможуть на виборах і почнуть запроваджувати цю політику?
— Вони ніколи не переможуть, — відповів Ґільяно. — Сицилійці ніколи не проголосують за комуністів.
— Не варто бути таким упевненим, — мовив князь. — Ви ж пам’ятаєте Сільвіо Ферру, друга вашого дитинства. Хороші хлопці, такі як Сільвіо, пішли воювати й повернулися, заражені радикалізмом. Агітатори пропонують їм безплатний хліб, безплатну землю. Невинний селянин схожий на віслюка, який іде за морквиною. Вони цілком можуть проголосувати за соціалістів.
— Я не надто люблю християн-демократів, але зроблю все, щоб не допустити соціалістичного уряду, — сказав Ґільяно.
— Тільки ви з доном Кроче можете забезпечити Сицилії свободу, — сказав князь. — Ви мусите об’єднатися. Дон Кроче завжди говорить про вас як про сина, він дуже приязний до вас. І тільки він може відвернути велику війну між вами та «друзями друзів». Він розуміє, що ви робите те, що мусите, я теж це розумію. Але навіть тепер ми троє можемо працювати разом, як нам судилося. Як ні, то всіх нас знищать.
Турі Ґільяно не міг стримати гніву. Які ж зарозумілі ці багатії! Зі смертельним спокоєм він мовив:
— Викуп за вас самого ще не заплачено, а ви вже пропонуєте союз. Хоча цілком можете загинути.
Тієї ночі князь спав погано. Утім Ґільяно не тримав на нього зла, і два тижні князь провів цілком приємно. Його здоров’я покращилося, тіло було в тонусі завдяки щоденним вправам і свіжому повітрю. Хоча він завжди був стрункий, з часом на його талії відклався жир — тепер він зник. Князь ніколи не почувався краще фізично.
Та й духовно все було чудово. Іноді, коли його переводили з місця на місце, Ґільяно серед його охоронців не було, і князеві доводилося спілкуватися з людьми неписьменними й чужими будь-якій культурі. Він дивувався їхньому характеру. Більшість цих бандитів були ввічливі від природи, мали вроджену гідність, та й неабиякий розум. Вони завжди зверталися до нього за титулом і намагалися виконати будь-яке його побажання. Ще ніколи князь не спілкувався із земляками так близько й зі здивуванням відчув, що до нього повернулася любов до своєї землі та її народу. Нарешті все владнали з викупом: через дона Кроче та абата Манфреді сплачено шістдесят мільйонів лір золотом. У ніч перед звільненням Ґільяно разом зі своїми ватажками та двадцятьма найважливішими членами банди влаштував князеві Оллорто бенкет. З Палермо на святкування привезли шампанське, і всі пили за свободу князя, який їм подобався. Князь виголосив останній тост.
— Я гостював у найшляхетніших родинах Сицилії, — мовив він, — але ніколи не бачив такої гостинності, шляхетності й таких чудових манер, як у людей у цих горах. Я ніколи ще так добре не спав і не їв.
Князь замовк на мить і з усмішкою продовжив:
— Рахунок був трохи завеликий, але за хороше завжди треба платити.
Ці слова викликали хвилю реготу, і Ґільяно реготав голосніше за інших. Однак князь помітив, що Пішотта навіть не всміхнувся.
Усі випили за його здоров’я, привітали його. Цей вечір князь згадуватиме до кінця своїх днів, і спогади ці будуть приємні.
Наступного ранку, у неділю, князя привезли до собору в Палермо. Він пішов у церкву на ранішню службу й прочитав молитву вдячності. Вбраний князь був так само, як у день свого викрадення. На знак поваги Ґільяно влаштував йому сюрприз і віддав його англійський костюм до найкращого кравця Рима.
Ватажки сицилійської мафії вимагали зустрічі з доном Кроче. Хоча його визнавали ватажком над ватажками, він не правив ними прямо, і вони мали свої власні імперії. Мафія скидалася на одне з тих середньовічних королівств, у яких могутні барони збиралися разом на підтримку війн, що вів наймогутніший із них, визнаний поміж ними номінальним правителем. Але король мусив улещувати їх, як тих баронів давнини, наділяти воєнними трофеями. Дон Кроче правив ними не силою влади, а своїм розумом, харизмою, «повагою», здобутою за все життя. Він правив, поєднуючи їхні такі різні інтереси в один спільний, корисний для всіх.
Читать дальше