Марио Пьюзо - Сицилієць

Гектор Адоніс злякався.

— Доне Кроче, я визнаю вашу щедрість у словах і вчинках. Але Турі свавільний і, як усі молоді люди, надто впевнений у своїй силі. Правда в тому, що він не зовсім безпорадний. Якщо вестиме війну з «друзями», то перемогти не зможе, це я знаю, але може завдати страшної шкоди. Я можу пообіцяти йому якусь винагороду?

Дон сказав:

— Ось що ти можеш йому пообіцяти. Він матиме високу посаду в колі «друзів», мою особисту відданість і любов. Зрештою, він не зможе жити в горах довіку. Прийде час, коли він захоче посісти гідне місце в суспільстві, жити за законом в обіймах родини. Коли цей день прийде, я один на всій Сицилії можу гарантувати йому пробачення. І це буде для мене величезним щастям. Це щирі слова.

І справді, коли дон так говорив, йому неможливо було не вірити, неможливо було встояти.

Коли Гектор Адоніс пішов у гори зустрітися з Ґільяно, він непокоївся й боявся за хрещеного сина, тож вирішив говорити відверто. Йому хотілося, щоб Турі зрозумів, що їхня любов найважливіша, вагоміша навіть за його відданість донові Кроче. Коли він приїхав, то побачив складані столи й стільці на краю скелі. Турі сидів там разом з Аспану.

— Нам треба поговорити наодинці, — сказав йому професор.

Пішотта розізлився:

— Коротуне, у Турі немає таємниць від мене.

Адоніс не зважав на образу й спокійно відповів:

— Турі може переповісти тобі те, що я скажу, якщо сам захоче. Це його справи. Але я не можу тобі сказати. Не візьму на себе цієї відповідальності.

Ґільяно поплескав Пішотту по плечу.

— Аспану, залиш нас. Якщо це щось, що тобі варто знати, я все переповім.

Пішотта різко підвівся, холодно подивився на Адоніса й пішов.

Гектор Адоніс довго мовчав, а тоді заговорив:

— Турі, ти мій хрещеник. Я любив тебе, відколи ти був малий. Я вчив тебе, носив тобі книжки, допомагав, коли ти став вигнанцем. Ти один із небагатьох людей у світі, які роблять життя вартим для мене. І все одно твій кузен Аспану ображає мене без жодного докору з твого боку.

— Я довіряю тобі більше, ніж будь-кому, крім батька з матір’ю, — сумно сказав Ґільяно.

— І Аспану, — з докором додав професор. — Хіба ж він виріс не надто кровожерним, щоб бути вартим довіри?

Ґільяно подивився йому у вічі, і Адоніс замилувався незворушною чесністю його обличчя.

— Так, мушу зізнатися: Аспану я довіряю більше, ніж тобі. Але я любив тебе із самого дитинства. Твої книжки звільнили мій розум. Я знаю, що ти допомагав моїм батькам грошима. І ти був мені вірним другом у моїх бідах. Але я знаю, що ти плутаєшся з «друзями друзів», і щось підказує мені, що саме це сьогодні тебе й привело.

І знову Адоніс замилувався інтуїцією свого хрещеника. Він виклав Турі всю справу.

— Ти маєш дійти згоди з доном Кроче, — сказав він. — Ані король Франції, ані король Двох Сицилій, ані Ґарібальді, ані навіть сам Муссоліні не змогли знищити «друзів друзів». Ти не можеш сподіватися перемогти у війні проти них. Я благаю тебе змиритися з ними. Спочатку доведеться стати перед доном Кроче на коліна, але хто-зна, чого ти досягнеш у майбутньому. Кажу тобі, присягаючись власною честю та головою твоєї матері, яку ми обидва обожнюємо: дон Кроче вірить у твій талант і щиро любить тебе. Ти станеш його спадкоємцем, улюбленим сином. Але спочатку мусиш підкоритися йому.

Він бачив, що Турі це зворушило й той поставився до його слів серйозно. Гектор Адоніс палко мовив:

— Турі, подумай про свою матір. Ти не можеш жити в горах вічно, ризикуючи життям, щоб кілька днів на рік бачитися з нею. З доном Кроче ти можеш сподіватися на прощення.

Молодий чоловік зміркувався, а тоді спроквола серйозним тоном заговорив до хрещеного батька.

— Передусім хочу подякувати тобі за чесність, — сказав він. — Це дуже спокуслива пропозиція. Але я взявся до звільнення бідноти на Сицилії й не вірю, що «друзі» мають на меті те саме. Вони служать багатіям і римським політикам, а ті — мої закляті вороги. Зачекаємо й побачимо. Звісно, я викрав князя Оллорто й наступив їм на мозолі, але я й далі даю жити Кінтані — людині, яку зневажаю. Терплю його з поваги до дона Кроче. Так йому й скажи. Скажи ще й те, що я молюся за той день, коли ми зможемо стати партнерами, рівними. Коли наші інтереси не будуть суперечливі. Щодо його ватажків — нехай роблять, що хочуть. Я їх не боюся.

Гектор Адоніс із важким серцем передав цю відповідь донові Кроче. Той кивнув левовою головою, наче й не чекав нічого іншого.

Наступного місяця були скоєні три окремі замахи на життя Ґільяно. Ґвідо Кінтані дозволили спробувати першим. Він усе спланував із вишуканістю, гідною Борджіа. Ґільяно часто спускався з гір однією дорогою. Уздовж неї йшли розкішні поля, які Кінтана заполонив великою отарою овець. Охороняли їх троє начебто безневинних вівчарів — жителі містечка Корлеоне, давні приятелі Кінтани.