Марио Пьюзо - Сицилієць

Однак дон Кроче мав бути з ними обачним. Вони мали приватні армії, потайних убивць, душителів, отруювачів, почесних носіїв прямої смерті від жахливої лупари. У цьому краю вони мали таку ж силу, як і він, — саме тому дон хотів зробити Турі Ґільяно своїм особистим войовим вождем. Ці люди теж були по-своєму розумні, а деяких навіть вважали чи не найхитрішими з жителів Сицилії. Вони не заздрили донові через його владу, вони довіряли йому й вірили в нього. Але навіть найрозумніші у світі люди можуть помилятися. І, на думку ватажків мафії, те, як дон захоплювався Ґільяно, було єдиною помилкою, породженою лабіринтом цього розуму.

Дон Кроче влаштував для шістьох ватажків пишний обід у саду готелю «Умберто» у Палермо, гарантувавши їм безпеку й таємність.

Найстрашнішим і найпрямішим із них був дон Сьяно, який правив містечком Бісакіно. Він погодився говорити від імені інших і робив це ввічливо, але різко, як велося поміж «друзів друзів» на найвищому рівні.

— Дорогий мій доне Кроче, — мовив Сьяно, — ти знаєш, як ми всі поважаємо тебе. Це ти відродив нас і наші родини, ми тобі зобов’язані. Тож зараз зробимо тобі послугу й будемо говорити відверто. Цей бандит, Турі Ґільяно, став надто сильним. Ми поводилися з ним надто поблажливо. Він усього лише хлопчисько, але вже заперечує твій авторитет і наш також. Він грабує наших найясніших клієнтів. Він викрадає оливки, виноград, зерно в наших найзаможніших землевласників. А тепер виявив таку неповагу, на яку просто не можна не зважати: він викрав князя Оллорто, який перебуває під нашим захистом. І все одно ти носишся з ним, простягаєш йому руку дружби. Я знаю, він сильний, але чи ж ми не сильніші? І якщо ми йому це спустимо, чи не стане він іще сильнішим? Ми всі згодні, що прийшов час розв’язати це питання. Мусимо вжити всіх можливих заходів, щоб ця сила не зросла. Якщо не зважатимемо на викрадення князя Оллорто, ми станемо посміховиськом для всієї Сицилії.

Дон Кроче кивнув, наче погоджуючись з усім сказаним. Але нічого не сказав. Ґвідо Кінтана, найдрібніший із присутніх, жалібно сказав:

— Я мер Монтелепре, усі знають, що я один із «друзів». Але ніхто не приходить до мене з подарунками, не просить розсудити чи відшкодувати щось. Містом править Ґільяно, він дозволяє мені жити там, щоб не сваритися з вами, панове. Але я не можу заробити на життя, я не маю влади. Я просто пішак. Поки Ґільяно живий, «друзі» для Монтелепре не існують. Я не боюся цього юнака, уже якось ставив його на місце, ще до того, як він став розбійником. Я не думаю, що його варто боятися. Якщо ця рада погодиться, я спробую його усунути. Уже маю план і чекаю лише вашої згоди, щоб його втілити.

Дон Підду з Кальтанісетти та дон Арзана з П’яні-дей-Ґречі схвально кивнули.

— Хіба ж це складно? — запитав дон Підду. — З нашими можливостями ми здатні привезти його тіло до собору в Палермо й піти на його похорон так, як ходимо на весілля.

Інші ватажки, дон Маркуцці з Вілламури, дон Бучілла з Партініко та дон Арзана, погодилися, а тоді замовкли, вичікуючи.

Дон Кроче підняв масивну голову. Говорячи, він по черзі насаджував кожного із розмовників на спис свого носа.

— Любі мої друзі, я згоден із тим, що ви відчуваєте. Але гадаю, що ви недооцінюєте цього молодика. Він не як на свій вік хитрий і не менш хоробрий за нас із вами. Його не так просто буде вбити. До того ж я бачу, яка користь може бути з нього в майбутньому, не лише для мене — для всіх нас. Агітатори-комуністи штовхають народ Сицилії до безумства, змушують чекати на наступного Ґарібальді. Мусимо впевнитися, що ці лестощі не переконають Ґільяно в тому, що він рятівник народу. Не мені розповідати вам про те, які будуть наслідки, якщо ці дикуни правитимуть Сицилією. Мусимо переконати його битися на нашому боці. Наша позиція не така міцна, щоб ми могли дозволити собі відмовитися від його сили, убивши його.

Дон зітхнув, запив кусень хліба склянкою вина й вишукано промокнув рота серветкою.

— Зробіть мені послугу. Дозвольте зробити останню спробу переконати його. Якщо він відмовиться, робіть те, що вважаєте за потрібне. Я дам вам відповідь за три дні. Дайте мені останній шанс дійти розумної згоди з ним.

Дон Сьяно перший схилив голову на знак згоди. Зрештою, чи може розумна людина бути така нетерпляча, щоб убивство не зачекало три дні? Коли вони пішли, дон Кроче викликав Гектора Адоніса до свого дому у Віллабі.

З Адонісом дон говорив безапеляційно:

— Мені урвався терпець із вашим хрещеником. Він мусить або приєднатися до нас, або виступити проти нас. Викрадення князя Оллорто прямо образило мене, але я готовий пробачити й забути. Зрештою, він іще юний, пам’ятаю, що в його віці я теж був палким. Як уже казав, я шаную його за це. І повірте, ціную його здібності. Для мене було б великим щастям, якби він погодився бути моєю правою рукою. Але він мусить визнати своє місце в порядку речей. Я маю інших ватажків, яким бракує мого розуміння й захвату. Я не зможу затримати їх. Тож ідіть до свого хрещеника й скажіть йому те, що я сказав вам. І щоб відповідь була щонайпізніше завтра. Довше я чекати не зможу.