Марио Пьюзо - Сицилієць

Протягом тижня, коли Ґільяно бачили на дорозі, вівчарі з повагою вітали його й за старою традицією просили поцілувати його руку. Ґільяно заводив із ними дружні розмови: вівчарі часто були до певної міри членами його банди, і він завжди шукав новобранців. Ніякої небезпеки він не відчував, відколи майже завжди подорожував з охоронцями, часто — з Пішоттою, що один був вартий щонайменше двох. Вівчарі були неозброєні, вбрані в легкий одяг, під яким не сховаєш зброї.

Однак ті вівчарі прив’язали лупари та патрони під черевами кількох овець серед отари. Вони чекали можливості напасти, коли Ґільяно буде сам або хоч не під такою ретельною охороною. Але Пішотту зацікавили ці дружні вівчарі й раптова поява отари овець, тож він навів на них свою мережу інформаторів і дізнався, що це вбивці, що їх найняв Кінтана.

Часу Пішотта не марнував. Він узяв десятьох чоловіків зі своєї власної банди, оточив трійцю й почав розпитувати, чиї то вівці, чи давно вони пасуть овець, де вони народилися, імена матерів та батьків, дружин і дітей. Вівчарі відповідали начебто щиро, але Пішотта мав докази того, що це брехня.

Обшук виявив зброю під хутром тварин. Пішотта скарав би удавальників на смерть, але Ґільяно заборонив йому. Зрештою, ніхто не постраждав, а справжнім зловмисником був Кінтана.

Тож вівчарі були змушені відвести отару овець у Монтелепре, а тоді виголосити на головній площі: «Приходьте по подарунок від Турі Ґільяно! Вівця кожній родині й благословення від Турі Ґільяно!» А тоді зарізати й побілувати вівцю кожному, хто про це попросив.

— Пам’ятайте, — сказав вівчарям Пішотта, — мусите бути привітними, як наймиліші продавчині в Палермо, наче вам за це комісію дають. І передавайте привіт Ґвідо Кінтані.

Дон Сьяно вчинив простіше. Він відправив двох посланців, які спробували підкупити Пассатемпо та Терранову, щоб вони виступили проти Ґільяно. Але дон Сьяно не міг збагнути, яку вірність Ґільяно викликає навіть у таких дикунах, як Пассатемпо. На смерть посланців знову було накладене вето, однак Пассатемпо сам відправив посланців назад із мітками від bastinado.

Третій замах знову спробував скоїти Кінтана, і саме на ньому Ґільяно увірвався терпець.

До Монтелепре приїхав священик, подорожній монах, відзначений стигматами по всьому тілу. У неділю зранку він провів службу в місцевій церкві й показав свої рани.

Його звали отець Додана, це був високий спортивний чоловік із такою стрімкою ходою, що чорна ряса вихором літала над його потрісканими шкіряними черевиками. Волосся в нього було вицвіло-біляве, обличчя — зморщене й темне, як горіх, хоча він був іще молодий. За місяць він став у Монтелепре легендою, адже не цурався важкої роботи: допомагав фермерам збирати врожай, напоумлював малих розбишак на вулицях, заходив до старих жінок, щоб вислухати їхню сповідь. Тож коли одного недільного ранку він стояв біля церкви після меси, Марія Ломбардо Ґільяно не здивувалася, що він зупинив її й спитав, чи може чимось допомогти її синові.

— Звісно ж, ви хвилюєтеся за його безсмертну душу, — сказав отець Додана. — Коли він навідається до вас наступного разу, відправте його до мене, нехай сповідається.

Марія Ломбардо не любила священиків, хоч і була побожна. Але ця людина вразила її. Вона знала, що Турі нізащо не буде сповідатися, але йому може стати в пригоді людина Божа, прихильна до його справи. Тож Марія сказала священикові, що перекаже синові його пропозицію.

— Я б навіть у гори пішов, щоб йому допомогти, — сказав отець Додана. — Перекажіть це йому. Моє єдине завдання — рятувати душі, яким загрожує пекло. Те, що роблять інші, — їхня справа.

Турі Ґільяно навідався до матері через тиждень. Вона спонукала його сходити до священика й сповідатися. Можливо, отець Додана причастить його. Їй було б простіше, якби її синові відпустили гріхи.

Це було дивно для його матері, але Турі Ґільяно дуже зацікавила ця пропозиція. Він погодився зустрітися зі священиком і відправив Аспану Пішотту до церкви, щоб привести його до будинку Ґільяно. Як він і підозрював, коли отець Додана прийшов, він виявився надто активним, надто жвавим і надто вже спочутливим щодо справи Ґільяно.

— Сину мій, — мовив отець Додана, — я вислухаю твою сповідь у тиші твоєї спальні, а тоді причащу тебе. У мене все із собою.

Він поплескав по дерев’яній скриньці, яку ніс під пахвою.

— Твоя душа стане чистою, як у твоєї матері, і якщо тебе спіткає якесь лихо, ти опинишся просто на небесах.