Марио Пьюзо - Сицилієць

Він був більш ніж щедрий. Полковник ла Понто отримував від нього дивовижні подарунки: античні статуетки, картини та старовинні коштовності. Донові це було приємно. Офіцери та вояки американського військового уряду були йому за синів, і він завалював їх подарунками, як щедрий батько. Ці люди, дібрані на посади саме за розуміння італійської культури та менталітету, адже більшість із них мали сицилійське походження, відповідали йому любов’ю. Вони підписували спеціальні перепустки, ремонтували приписані донові Кроче ваговози з особливою ретельністю. Вони ходили на його вечірки, де зустрічали хороших сицилійських дівчат, де їх огортали тепло й любов — інший бік сицилійського характеру. Прийняті сицилійськими родинами, нагодовані знайомою від емігранток-матерів їжею, вони часто залицялися до дочок мафіозі.

Дон Кроче Мало мав усе, щоб повернути свою колишню владу. Ватажки мафії по всій Сицилії були зобов’язані йому. Він контролював артезіанські колодязі, воду з яких продавали людям за цінами, що забезпечували йому хороший прибуток. Він створив монополію на продукти, обклав податком кожен намет на ринку, де продавалися фрукти, кожну м’ясну крамницю, кожну каварню й навіть мандрівних музик. Відколи єдиним джерелом бензину стала американська армія, його теж контролював дон Кроче. Він направив своїх наглядачів до розкішних маєтків шляхетних родів і планував із часом викупити їхню землю задешево. То був шлях до повернення влади, якою він володів до того, як Муссоліні завоював Італію, і дон був рішуче налаштований знову розбагатіти. У наступні роки, як то кажуть, він збирався пропустити Сицилію через свій прес для оливкової олії.

Тільки одна річ справді бентежила дона Кроче. Його єдиний син збожеволів, охоплений ексцентричним бажанням робити добрі справи. Його брат, отець Бенджаміно, не міг завести родину. Тож дон не мав кревного родича, якому можна було б заповісти свою імперію. Він не мав довіреного войовитого вождя, молодого, зв’язаного з ним кров’ю, який був би латною рукавицею там, де його оксамитова рукавичка виявилася б непереконливою.

Люди дона вже відзначили юного Сальваторе Ґільяно, і абат Манфреді підтвердив, що він має великий потенціал. А тепер усією Сицилією почали гуляти легенди про подвиги цього юнака. Дон Кроче відчув імовірне розв’язання своєї єдиної проблеми.

Наступного ранку після втечі з Монтелепре Турі Ґільяно та Аспану Пішотта викупалися у швидкому струмку, що біг за їхньою печерою на Монте-д’Оро. Вони підтягнули зброю до краю скелі, розстелили ковдру, щоб насолодитися рожевим світанком.

Грот Б’янка — довга печера, у кінці якої навала брил доходила чи не до самої стелі. Ще в дитинстві Турі та Аспану вдалось якось протиснутися понад брилами й знайти прохід, що пронизував інший бік гори. Він був тут іще до Різдва Христового, його викопала армія Спартака, що ховалася тут від римських легіонів.

Далеко внизу крихітним іграшковим поселенням лежало Монтелепре. Численні стежки до їхньої гори здавалися крейдяними хробаками, що чіплялися за схили. Сірі кам’яні будинки Монтелепре один за одним ставали золотими в променях світанку.

Ранкове повітря було чисте та ясне, плоди опунції на землі — прохолодні й солодкі, Турі вибрав один і обережно вгризся в нього, щоб освіжитися. За кілька годин спека перетворить плоди на позбавлені соку ватні кульки. Через його руку перебігали гекони, — великі кулясті голови на тоненьких комашиних ногах, — утім, попри безсоромно страшний вигляд, шкоди вони не чинили. Турі відмахувався від них.

Поки Аспану чистив зброю, Ґільяно дивився на місто внизу, голим оком вибирав крихітні чорні крапки — то люди йшли за місто обробляти клаптики своєї землі. Він спробував знайти свій будинок. Багато років тому вони з Аспану повісили на цьому даху прапори Сицилії та Америки. Хитрі й капосні, раділи тому, як схвалювали їхній нібито патріотизм, але справжньою причиною цього вчинку було бажання мати змогу спостерігати за домом, блукаючи в горах — мати цей заспокійливий зв’язок із дорослим світом.

Раптом Турі згадав те, що сталося з десять років тому. Фашисти, які хазяйнували тоді в селищі, наказали їм зняти американський прапор із даху Ґільяно. Хлопці так обурилися, що зняли обидва прапори, і американський, і сицилійський. Тоді вони віднесли їх до свого таємного сховку в гроті Б’янці й закопали біля завали.

— Стеж за шляхами, — сказав Ґільяно Пішотті, а сам пішов до печери.