Марио Пьюзо - Сицилієць

Завдяки своєму високому становищу серед «друзів друзів» дон Кроче взяв дружину з гордовитої родини, яка незадовго до того купила дворянську грамоту за таку суму, що кров у їхніх венах сама собою стала блакитною. Після кількох років шлюбу дружина ставилася до нього без належної поваги, і він знав, що мусить це виправити — хоч, звісно, і не так, як звик. Блакитна кров дружини викликала в ній неповагу до практичних, приземлених манер дона Кроче, його звички мовчати там, де він не мав чого сказати, його непоказного одягу й манери вельми грубо командувати всім та всіма. До цього додавалися й спогади про те, як не стало й сліду від інших її залицяльників, коли дон Кроче оголосив, що претендує на її руку.

Звісно ж, дружина не виказувала відвертої неповаги. Зрештою, то ж було на Сицилії, а не в Англії чи Америці. Та дон був надзвичайно чутливою душею. Скоро він помітив, що його дружина не вклоняється землі, якою він ходить, і це для нього було достатнім доказом її нешанобливості. Тож він заповзявся завоювати її прихильність — таку, щоб вона тривала до кінця їхніх днів і він міг спокійно приділяти всю увагу справам. Його гнучкий розум взявся до цієї проблеми й породив план, гідний самого Макк’явеллі.

До Сицилії мав приїхати король Італії з візитом до своїх вірних підданих: вони справді були йому віддані. Усі сицилійці ненавиділи римський уряд і боялися мафії, але монархію вони любили, бо вона значно розширювала їхні родини, що складалися з кревних родичів, Діви Марії та самого Бога. Тож до візиту короля готували бучні свята.

У першу свою неділю на Сицилії король пішов на службу до величного собору Палермо. Він мав похрестити сина князя Оллорто, представника одного з давніх шляхетних родів Сицилії. Король уже став хрещеним батьком принаймні сотні дітей — синів фельдмаршалів, герцогів та найвладніших членів фашистської партії. То були суто політичні дії, спрямовані на укріплення стосунків між короною та урядовцями. Королівські похресники автоматично ставали лицарями корони й отримували на підтвердження цієї честі грамоту та орденську стрічку. А ще — маленький срібний кубок.

Дон Кроче був готовий: серед святкової юрми було три сотні його людей; його брат Бенджаміно був один зі священиків, що проводили церемонію. Дитину князя Оллорто похрестили, гордий батько вийшов із собору, тріумфально тримаючи її над головою. Натовп схвально заревів. Князь Оллорто належав до найменш ненависних представників шляхти, був стрункий і красивий: зовнішність завжди була важлива для сицилійців.

Тієї ж миті люди дона Кроче хвилею гайнули до собору, заблокувавши королю вихід. Король був невисокий чоловік, вбраний у яскравий лицарський однострій, від чого скидався на іграшкового солдатика, і мав вуса, густіші за волосся на голові. Однак попри таку помпезну зовнішність, він був надзвичайно доброю людиною, тож коли отець Бенджаміно сунув йому до рук іще одне сповите немовля, він здивувався, однак не протестував. За вказівками дона Кроче натовп відрізав короля від його почту та кардинала Палермо, тож вони не мали змоги втрутитися. Отець Бенджаміно поспішно побризкав немовля святою водою з найближчої купелі, вихопив його з рук короля й передав донові Кроче. Його дружина залилася слізьми щастя, падаючи на коліна перед королем. Той став хрещеним батьком її єдиної дитини — про що ще можна мріяти?

Дон Кроче погладшав: на кістлявому обличчі виросли щоки, схожі на великі шматки червоного дерева, ніс перетворився на масивний дзьоб, який чуяв владу. Кучеряве волосся стало срібним колючим дротом, тіло велично роздулося; очі прикрила плоть, що важким мохом обросла все його лице. З кожним набраним фунтом зростала і його влада, аж поки він не перетворився на непроникний обеліск. Здавалося, що дон Кроче не має людських слабкостей: він ніколи не показував злості, не показував жадібності. Був приязний до всіх, та ніколи не показував любові. Був свідомий своїх важких обов’язків, тож ніколи не говорив про свої страхи в ліжку дружини чи в неї на грудях. То був істинний король Сицилії. Але його син, який мав би стати спадкоємцем, десь підхопив дивну хворобу соціальних та релігійних реформ і поїхав до Бразилії нести диким індіанським племенам, що жили вздовж Амазонки, освіту та просвітлення. То був такий сором для дона, що він ніколи більше навіть не згадував синового імені.

Коли Муссоліні тільки прийшов до влади, дона Кроче він не вразив. Дон пильно спостерігав за ним і дійшов висновку: цей чоловік не має ані хитрості, ані мужності. І якщо такий може правити Італією, то він, дон Кроче, цілком може правити Сицилією.