Марио Пьюзо - Сицилієць

Люди, які тримали його під руки, відійшли, і в ту мить Сільвіо Ферра знав, що йому судилося. Він розвернувся й помчав залитою місячним світлом стежиною.

Селяни почули постріли, один з лідерів соціалістів пішов по карабінерів. Наступного ранку тіло Сільвіо Ферри знайшли в гірській ущелині. Коли поліція допитувала свідків, ніхто не зізнався, що бачив, що сталося. Ніхто не згадав чотирьох чоловіків, ніхто не впізнав Ґвідо Кінтану. Так, вони були повстанці, але передусім — сицилійці й не порушували закону омерти. Але хтось із них розповів про побачене людям з банди Ґільяно.

Чимало всього поєдналося для того, щоб християни-демократи могли перемогти на виборах. Дон Кроче та «друзі друзів» добре попрацювали. Різанина на Портелла-делла-Джінестрі шокувала всю Італію, але сицилійцям зашкодила більше: вона травмувала їх. Католицька церква, що брала участь у виборчих перегонах під прапором Христа, стала скупіша на милості. Убивство Сільвіо Ферри довершило удар. 1948 року на Сицилії християнсько-демократична партія здобула разючу перемогу, і це допомогло їй завоювати всю Італію. Було зрозуміло, що вони надовго при владі. Дон Кроче став господарем Сицилії, католицтво — національною релігією, і міністр Трецца дістав непогані шанси хай і не тепер, але все ж таки стати прем’єр-міністром Італії.

Зрештою Пішотта виявився правим. Через Гектора Адоніса дон Кроче передав, що християнсько-демократична партія не може помилувати Ґільяно та його людей через бійню в Портелла-делла-Джінестрі — то був би страшний скандал, знову піднялися б чутки про те, що це політична справа. Газети знавісніли б, і по всій Італії покотилися б безчинства. Дон Кроче сказав, що руки міністра Трецци зв’язані, що кардинал Палермо більше не зможе допомогти людині, яка, на думку інших, убивала невинних жінок та дітей; але він сам, дон Кроче, і далі намагатиметься здобути їм амністію. Однак він порадив Ґільяно емігрувати до Бразилії або Сполучених Штатів — у цьому він був готовий допомогти, чим може.

Люди Ґільяно були вражені тим, що він не виказав ніяких емоцій стосовно цієї зради, начебто сприйняв її як належне. Тільки завів своїх людей ще далі в гори й наказав ватажкам розбити табори біля свого, щоб вони могли зібратися дуже швидко. Минали дні, і здавалося, що Ґільяно поринув у свій власний, внутрішній світ. Минали тижні, і його ватажки нетерпляче чекали наказів.

Одного ранку він зайшов далеко в гори сам, без охоронців. Повернувся в темряві й, поставши у світлі вогнищ, мовив:

— Аспану, збирай ватажків.

Князь Оллорто мав маєток на сотні тисяч акрів, у якому вирощував усе те, що тисячу років робило Сицилію житницею Італії: лимони й апельсини, зерно, бамбук, оливи, які давали чимало олії, цілий океан томатів, зеленого перцю, баклажанів королівського фіолетового кольору, з голову візника завбільшки. Частину землі він здавав селянам, начебто п’ятдесят на п’ятдесят, але, як більшість землевласників, князь Оллорто спочатку збирав вершки — платню за використання техніки, за постачання насіння та транспорт, і все з відсотками. Селянинові щастило, якщо йому вдавалося зберегти двадцять п’ять відсотків скарбів, які він вирощував у поті чола. І все одно він вигравав проти тих, хто мусив найматися щодня за злидарську платню.

Земля була багата, але, на жаль, багатії тримали велику частину своїх ланів необробленими, марнували їх. Ще 1860 року великий Ґарібальді обіцяв селянам, що вони володітимуть власною землею. Утім навіть нині князь Оллорто мав сотні тисяч змарнованих акрів землі, і так само — інші представники панства, які тримали землю за резерв готівки, продаючи її шматками, щоб удовольнити свої примхи.

На останніх виборах усі партії, зокрема християнсько-демократична, пообіцяли посилити й впровадити закони поділу землі. За ними, селяни могли отримати частину необроблюваної землі великих маєтків за номінальну суму.

Однак закони ці завжди зводив нанівець звичай заможних наймати ватажків мафії, щоб залякати потенційних нових власників землі. У призначений для заявлення права день ватажок мафії просто роз’їжджав верхи вздовж кордонів маєтку, і жоден селянин не наважувався вийти вперед. Тих, хто все ж таки ризикував, неодмінно відзначали як кандидатів на вбивство, так само як і всіх чоловіків їхніх родин. Це тривало вже століття, і кожен сицилієць знав одне правило: якщо маєток перебуває під захистом ватажка мафії, ніхто не претендує на цю землю. Рим міг видати сотні законів — ці закони не мали значення. Як колись сказав дон Кроче у приватній розмові з міністром Треццою: «Як нас обходять ваші закони?»