Марио Пьюзо - Сицилієць

Але, звісно ж, якби це було зумисно, постраждало б більше людей. Звісно, бійня була б іще страшніша. Хіба що, як думав Ґільяно, вона мала на меті саме зганьбити його власне ім’я. Чия ж то могла бути ідея — напад на Портелла-делла-Джінестру? Такий збіг обставин надто важко проковтнути.

Неминуча принизлива правда: його перехитрував дон Кроче.

Бійня в Портелла-делла-Джінестрі шокувала всю Італію. Заголовки газет кричали про різанину невинних чоловіків, жінок та дітей. Було п’ятнадцятеро мертвих, понад п’ятдесят поранених. Спочатку лунали підозри, що все це влаштувала мафія, і Сільвіо Ферра у своїх промовах складав тіла до ніг дона Кроче. Але дон був до цього готовий. Кілька людей, які приховували свою належність до «друзів друзів», присягнулися перед магістратом, що бачили, як Пассатемпо з Террановою влаштовують засідку. Сицилійці дивувалися, чому Ґільяно не заперечує цього жахливого звинувачення в одному зі своїх відомих листів до газет. Він був незвичайно мовчазний.

За два тижні до національних виборів Сільвіо Ферра їхав на велосипеді з Сан-Джузеппе-Джато до П’яні-дей-Ґречі вздовж річки Джато. Він об’їхав підніжжя гори, і на дорозі його перестріли двоє чоловіків. Вони гукали, щоб він зупинився, але Ферра тільки швидше крутив педалі. Озирнувшись, він побачив, що вони терпляче біжать за ним, але скоро випередив їх, лишив далеко позаду. Коли він в’їжджав у П’яні-дей-Ґречі, переслідувачів уже не було видно.

Далі три години Ферра провів у клубі соціалістів разом з іншими провідними членами партії цього краю. Коли вони закінчили, на землю вже спали сутінки, і йому не терпілося дістатися додому до темряви. Він провів велосипед по центральній площі, тепло вітаючись зі знайомими. Раптом його оточило четверо. Сільвіо Ферра впізнав в одному з них ватажка мафії з Монтелепре й відчув полегшення. Він знав Кінтану з дитинства, і ще знав, що мафія в цьому кутку Сицилії діє обережно, щоб не дратувати Ґільяно й не порушувати його правил про «образи бідняків». Тож він усміхнувся до Кінтани й мовив:

— Ти зайшов далеко від дому.

— Вітаю, друже, — відповів Кінтана. — Ми трохи пройдемося з тобою. Не метушись — і не постраждаєш. Ми просто хочемо поговорити.

— Говоріть зі мною тут, — сказав Ферра.

Він відчув перший укол страху — страху, знайомого йому з поля бою, страху, що, як він знав, неможливо опанувати, тож утримався від дурощів. Двоє чоловіків порівнялися з ним, узяли його під руки й м’яко повели через площу. Велосипед покотився сам собою, тоді перекинувся.

Ферра бачив, що селяни, які сиділи перед своїми будинками, розуміли, що відбувається. Авжеж, вони прийдуть на порятунок. Однак різанина на Портелла-делла-Джінестрі й загальне панування терору зламали їх — галасу ніхто не зчинив. Сільвіо Ферра вперся п’ятами в землю й спробував обернутися на соціалістичний клуб. Навіть із цієї відстані він бачив товаришів-партійців у дверях. Чи ж вони не помічають, що він у біді? Але ніхто не покинув плями світла.

— Допоможіть, — гукнув він.

Ніхто в селищі не поворухнувся, і Сільвіо Ферра відчув глибокий сором за них.

Кінтана грубо підштовхнув його.

— Не будь дурний, — сказав він. — Ми хочемо просто поговорити. Іди з нами без зайвого галасу. Не треба шкодити своїм друзям.

Було вже майже темно, місяць уже зійшов. Ферра відчув дуло зброї, яке тицьнули йому в спину, і знав, що його вбили б і на площі, якби справді збиралися вбити. А тоді повбивали б і всіх друзів, які вирішили б допомогти. Тож він пішов із Кінтаною на край села. Лишалася можливість того, що йому залишать життя: забагато свідків, і дехто з них безперечно впізнав обличчя дрібного мафіозі. А от якщо він зараз почне борсатися, вони можуть запанікувати й почати стрілянину. Краще зачекати й послухати їх.

Кінтана розважливо мовив до нього:

— Ми хочемо переконати тебе облишити комуністичні дурощі. Ми пробачили тобі напад на «друзів друзів», коли ти звинуватив їх у ситуації в Джінестрі. Але наше терпіння не було винагороджене, і тепер воно закінчується. Як думаєш, чи це мудро? Якщо продовжиш свої справи, змусиш нас лишити твоїх дітей без батька.

Вони вже вийшли з містечка й ступили на кам’янисту стежку, що зрештою мала привести їх на Монте-Кумета. Сільвіо Ферра з відчаєм озирнувся, але не побачив нікого. Він сказав Кінтані:

— То ви готові вбити батька родини за таку дрібницю, як політика?

Кінтана хрипко зареготав.

— Та я вбивав людей, які плюнули мені на черевика, — відповів він.