Марио Пьюзо - Сицилієць

Отже, під час нападу в Портелла-делла-Джінестрі Ґільяно був у Монреале, дбав про Пішотту.

Коли Сільвіо Ферра розвернувся на звук феєрверків, три речі одночасно закарбувалися в його свідомості. Перша — маленький хлопчик, який ошелешено дивився на свою руку. Там, де мала бути долоня з мотузкою від повітряного змія, була жахлива кривава кукса, а повітряний змій злітав високо в небо над схилами Монте-Кумета. Друга — власний шок, коли він упізнав у феєрверках постріли кулеметів. Третя — великий чорний кінь, який оскаженіло летів крізь натовп без вершника, і по його боках струменіла кров. Тоді Сільвіо Ферра сам помчав крізь натовп, шукаючи дружину та дітей.

На схилах Монте-Піццута Терранова спостерігав за цією сценою в бінокль. Спочатку він подумав, що люди падають на землю від жаху, а тоді побачив нерухомі тіла, застиглі в особливому русі, притаманному смерті, і відштовхнув стрільця від кулемета. Але коли його кулемет замовк, зброю з Монте-Кумета досі було чути. Терранова подумав: Пассатемпо ще не помітив, що кулемети спрямовані надто низько й косять людей. За кілька хвилин і той кулемет зупинився, і Портелла-делла-Джінестру заповнила моторошна тиша. Тоді до гір-двійнят піднісся плач живих, крики поранених і вмирущих. Терранова дав сигнал своїм людям зібратися навколо нього, розібрати кулемета, а тоді повів їх іншим схилом гори. Утікаючи, він міркував, чи повертатися йому до Ґільяно, щоб доповісти про трагедію. Він боявся, що Ґільяно стратить на місці і його, і його людей. Та водночас був певен, що він чесно вислухає його, а вони всі могли присягнути, що стріляли понад головами. Він повернеться до табору й доповість. Але цікаво, чи Пассатемпо вчинить так само.

Коли Сільвіо Ферра знайшов свою родину, стрілянина вже припинилася. Його дружина й діти були цілі й саме підводилися із землі. Він махнув їм, щоб лежали, і протримав так іще п’ятнадцять хвилин. У напрямку П’яні-дей-Ґречі скакав вершник, щоб привести допомогу з бараків карабінерів, і коли його так і не збило пострілом з коня, Ферра зрозумів, що напад скінчився. Він підвівся.

З рівного плато, що вінчало Портелла-делла-Джінестру, назад до своїх селищ біля підніжжя гір стікалися тисячі людей. А на землі лежали поранені й мертві, над якими ридали родичі. Горді прапори, які вони несли зранку, впали в порох — сліпучо яскраві, темно-золоті, сяйливо-зелені й самотні червоні під сонцем полудня. Сільвіо Ферра лишив рідних допомагати пораненим. Сам зупинив кількох чоловіків, що втікали, і змусив їх нести ноші. З жахом він помічав дітей та жінок серед убитих, і відчув, як на очах навертаються сльози. Усі його вчителі помилялися, усі, хто вірив у політичні дії. Голосуванням не змінити Сицилію. Це все безглуздя. Доведеться вбивати, щоб здобути свої права.

Звістку Ґільяно, який сидів біля ліжка Пішотти, приніс Гектор Адоніс. Ґільяно негайно рушив до табору в горах, лишивши Пішотту одужувати без свого особистого захисту.

Там, на скелях над Монтелепре, він покликав до себе Пассатемпо й Терранову.

— Перш ніж ви заговорите, я вас попереджу, — мовив він. — Я знайду винного, байдуже, скільки часу на це знадобиться. І що довше, то суворішим буде покарання. Якщо це була відверта, чесна помилка — зізнайтесь одразу, і я обіцяю, що ваша смерть не буде болісна.

Пассатемпо й Терранова ніколи раніше не бачили Ґільяно таким лютим. Вони стояли рівно, не наважуючись поворухнутися, поки Ґільяно допитував їх. Обидва присягнули, що їхня зброя була піднята так, щоб стріляти понад головами, а коли вони помітили, що влучають у людей, то зупинили кулемети.

Далі Ґільяно допитав бандитів із їхніх загонів і кулеметників. Тоді зібрав усе докупи. Кулемет Терранови стріляв хвилин п’ять, перш ніж замовкнути. Пассатемпо — близько десяти хвилин. Стрільці присягалися, що палили над головами. Ніхто не визнавав, що міг помилитися чи в якусь мить опустити зброю.

Відпустивши їх, Ґільяно сидів сам. Уперше за той час, відколи він став розбійником, йому було нестерпно соромно. Більш ніж чотири роки він був вигнанцем і чесно міг хвалитися, що ніколи не зашкодив бідній людині. Тепер це перестало бути правдою. Він влаштував різанину. Тепер навіть у найпотаємнішому куточку свого серця він уже не міг назвати себе героєм. Тоді Турі подумав, як це могло статися. То цілком могла бути помилка: його бандити вправлялися з лупарами, але з важким кулеметом були знайомі не так добре. Могло бути й так, що, стріляючи вниз, вони хибно оцінили кут нахилу. Йому не вірилося, що Терранова чи Пассатемпо могли обдурити його, але завжди існувала жахлива ймовірність того, що одному з них чи навіть обом могли заплатити за масове вбивство. Коли Ґільяно почув звістку, йому спало на думку, що десь цілком могла бути засідка третьої сторони.