Марио Пьюзо - Сицилієць

Коли cosce [12] Угруповання (італ.). мафії в Сан-Джузеппе-Джато попередили його про те, що він надто далеко заходить, він усміхнувся й дав зрозуміти, що в майбутньому радо стане їхнім другом, хоча в глибині душі й знав, що саме з мафією матиме останній, найзапекліший бій. Коли дон Кроче відправив до нього особливих посланців, щоб усе владнати, він їм відмовив. Він мав репутацію людини, хороброї в бою, користувався повагою в селищі й до того ж завважив, що поводитиметься з «друзями друзів» розсудливо, тож дон Кроче вирішив потерпіти, тим більше, він був упевнений, що перемога на виборах не забариться.

Однак понад усе Сільвіо Ферра спочував ближньому своєму — рідкісна риса для сицилійського селянина. Якщо в нього хворів сусід, він носив їжу його родині, допомагав по господарству старій хворобливій удові, підбадьорював тих, хто ледве заробляв на життя й боявся майбутнього. Ферра проголошував, що партія соціалістів принесе із собою новий світанок надії. Виголошуючи промови, він вдавався до південної риторики, яку так люблять сицилійці, не роз’яснював теорії економіки Маркса, а говорив із вогнем тієї помсти, яку завдячує тим, хто століттями пригноблював селян.

— Як нам солодкий хліб, — говорив він, — така ж солодка кров бідняків тим заможним, хто її п’є.

Саме Сільвіо Ферра організував кооператив робітників, що не бажали продавати себе на аукціоні, де роботу діставав той, хто називав найнижчу ціну. Він встановив фіксовану платню за день, і багатії були змушені або зголошуватися на неї в час урожаю, або ж дивитися, як гниють їхні оливки, виноград і зерно. Так Сільвіо Ферру помітили.

Його врятувало те, що Ґільяно взяв його під свій захист. Частково це й зупинило руку дона Кроче. Сільвіо Ферра народився в Монтелепре. Ще в юні роки було зрозуміло, яка він людина. Турі Ґільяно безмірно захоплювався ним, хоча друзями вони так і не стали через різницю у віці (Турі був на чотири роки молодший) і тому, що Сільвіо пішов на війну. З неї він повернувся героєм. Зустрів дівчину із Сан-Джузеппе-Джато, одружився, переїхав до неї. Політична слава Ферри все зростала, і Ґільяно дав зрозуміти, що цей чоловік — його друг, попри розбіжності в їхніх поглядах. Тож коли Турі почав свою програму з «освічення» виборців Сицилії, він віддав наказ не вживати ніяких заходів до Сан-Джузеппе-Джато взагалі й до самого Сільвіо Ферри зокрема.

Ферра почув про це, і йому стало клепки відправити Ґільяно записку з подякою, де йшлося, що, коли Турі буде потрібно, він до його послуг. Батьки Ферри досі жили в Монтелепре зі своїми іншими дітьми. Серед дітей була дівчинка п’ятнадцяти років на ім’я Джустіна — вона й понесла записку матері Ґільяно. Так сталося, що сам Турі тоді гостював удома й зміг прийняти її особисто. Більшість сицилійських дівчат у п’ятнадцять років уже цілком жінки, тож Джустіна відразу закохалася в Ґільяно — як могло бути інакше? Його сила, його котяча грація зачарували її так, що вона безсоромно не могла відвести від нього очей.

Турі з батьками та Ла Венерою саме пили каву, він спитав, чи не хоче вона приєднатися до них. Джустіна відмовилася. Та тільки Ла Венера помітила, яка дівчина гарненька і яка вона зачарована. Ґільяно не впізнав у ній те дівчисько, яке він колись зустрів на дорозі в сльозах і якому дав грошей.

— Подякуй братові за його пропозицію, — сказав він їй, — і скажи: хай не хвилюється за своїх батьків, вони завжди будуть під моїм захистом.

Джустіна мерщій вийшла з будинку й побігла до батьків. Відтоді в мріях вона була коханою Ґільяно, а наяву пишалася його прихильністю до свого брата.

Тож коли Ґільяно погодився розігнати свято біля Портелла-делла-Джінестри, він по-дружньому попередив Сільвіо Ферру, щоб той не брав участі в першотравневому святкуванні. Запевнив, що ніхто із селян Сан- Джузеппе-Джато не постраждає, але якщо виникне небезпечна ситуація, він не зможе захистити Ферру, якщо той і далі займатиметься справами соціалістів. Сам він, Ґільяно, ніколи не зробить нічого такого, що зашкодило б йому, але «друзі друзів» мають твердий намір вигнати соціалістів із Сицилії, і Ферра неодмінно стане однією з цілей.

Коли Сільвіо Ферра отримав цю звістку, він припустив, що це не більш ніж чергова спроба його залякати, підбурена доном Кроче. Вона не мала значення. Соціалісти йшли до перемоги, і він не пропустить велике святкування вже здобутого успіху.

Першого травня 1948 року жителі містечок П’яні-дей-Ґречі та Сан-Джузеппе-Джато встали рано й рушили в довгий похід гірськими стежками до рівнини за Портелла-делла-Джінестрою. Попереду йшли спеціально виписані з Палермо музиканти. Сільвіо Ферра в оточенні дружини й двох дітей ішов в авангарді процесії із Сан-Джузеппе-Джато й гордо ніс один із величезних червоних прапорів. Яскраво розмальовані візки, у які запрягли коней зі святковими червоними плюмажами, у кольорових попонах з китицями, були повні горщиків, чималих дерев’яних ящиків зі спагеті, велетенських дерев’яних мисок для салатів. Окремий візок призначався для глеків з вином, ще в одному серед блоків льоду лежали головки сиру, великі палки салямі, тісто й пічки для свіжого хліба.