Борис Акунін - Азазель

Фандорін із жахом зрозумів, що шеф у несамовитому стані, й, у відчайдушній спробі пробудити його раптово знавіснілий розум, крикнув:

— Шефе, це ж я, Фандорін! Іване Францовичу! Пане статський раднику!

— Дійсний статський, — криво посміхнувся Бриллінг. — Ви відстали від життя, Фандорін. Підвищений височайшим указом від сьомого червня. За успішну операцію по знешкодженню терористичної організації «Азазель». Так що можете називати мене «ваше превосходительство».

Темний силует Бриллінга на тлі вікна був ніби вирізаний ножицями і приклеєний на сірий папір. Мертві сучки береста за його спиною розходилися в усі боки зловісною павутиною. В голові Фандоріна промайнуло: «Павук, отруйний павук, сплів павутину, а я попався».

Обличчя Бриллінга хворобливо скривилось, і Ераст Петрович зрозумів, що шеф уже довів себе до потрібного градуса розлючення й зараз вистрілить. Невідомо звідки виникла блискавична думка, що відразу ж розсипалася на вервечку зовсім коротеньких нікчемних думок: «герсталь» знімають із запобіжника, без цього не вистрілиш, запобіжник тугий, це півсекунди або чверть секунди, не встигнути, ніяк не встигнути…

Із несамовитим криком, зажмуривши очі, Ераст Петрович рвонувся вперед, цілячи головою шефу в підборіддя. Їх роз'єднувало не більше п'яти кроків. Клацання запобіжника Фандорін не чув, а постріл прогримів уже в стелю, тому що обидва — і Бриллінг, і Ераст Петрович, перелетівши через низьке підвіконня, упали за вікно.

Фандорін з розмаху вдарився грудьми об стовбур сухого береста і, ламаючи гілки, обдираючи обличчя, загуркотів униз. Від гучного удару об землю захотілося втратити свідомість, але гарячий інстинкт життя не дозволив. Ераст Петрович став рачки, шалено озираючись.

Шефа ніде не було. Зате біля стіни валявся маленький чорний «герсталь». Фандорін, не підводячись, стрибнув на нього кішкою, вчепився й завертів головою на всі боки. Та Бриллінг зник.

Подивитися вгору Ераст Петрович здогадався, лише почувши натужне хрипіння.

Іван Францович недоладно, неприродно завис над землею, його начищені штиблети посмикувалися трохи вище голови Фандоріна. З-під Володимирського хреста, звідти, де на крохмальній сорочці розповзалася багрова пляма, висувався гострий, обламаний сучок, який наскрізь простромив новоспеченого генерала. Жахливішим за все було те, що погляд світлих очей був спрямований просто на Фандоріна.

— Погань… — виразно промовив шеф, морщачись чи то від болю, чи то від огиди. — Погань… — І сиплим, невпізнанним голосом видихнув: — А-за-зель…

У Фандоріна тілом пробігла крижана хвиля, а Бриллінг похрипів іще з півхвилини й затих.

Ніби дочекавшись цього моменту, з-за рогу зацокали копита, заклацали колеса. Це приїхали прольотки з жандармами.

Генерал-ад'ютант Лаврентій Аркадійович Мізинов, начальник Третього відділення і шеф корпусу жандармів, потер почервонілі від утоми очі. Золоті аксельбанти на парадному мундирі глухо дзвякнули. За минулу добу часу переодягтися не було, а вже поспати — й тим паче. Учора ввечері посланець висмикнув Лаврентія Аркадійовича з балу на честь тезоіменитства великого князя Сергія Олександровича. І почалось…

Генерал із неприязню поглянув на хлопчиська, що сидів збоку, скуйовдивши волосся й уткнувшись роздряпаним носом у папери. Дві ночі не спав, а свіжий, мов огірочок. І поводиться так, ніби все життя просидів у високих кабінетах. Гаразд, хай чаклує. Але ж Бриллінг! Це просто в голові не вкладається!

— Що, Фандорін, довго ще? Чи вас знову яка-небудь «ідея» відірвала? — суворо запитав генерал, відчуваючи, що після безсонної ночі та стомливого дня в нього самого більше ніяких ідей з'явитися вже не може.

— Зараз, ваше високопревосходительство, зараз, — пробурмотів молокосос. — Іще п'ять записів лишилось. Я ж попереджував, що список може бути зашифрованим. Бачите, який шифр хитрий, половину літер не розгадали, а я теж усіх, хто там був, не пам'ятаю… Ага, це у нас пошт-директор із Данії, ось це хто. Так, а тут що? Першу літеру не розшифровано — хрестик, друга також хрестик, третя й четверта — дві m, потім знову хрестик, потім n, потім d під питанням, і останні дві пропущено. Виходить + + MM + ND(?)+ +.

— Нісенітниця якась, — зітхнув Лаврентій Аркадійович. — А Бриллінг одразу здогадався б. Так ви впевнені, що це був не напад безумства? Неможливо уявити, щоб…