Борис Акунін - Азазель

— Так, мало не дюжина, — кивнув Ераст Петрович, закохано дивлячись на начальника. — Звичайно, взяти зараз Каннінґема — це найкраще, але… Раптом приїдемо й нічого не знайдемо? Я ніколи собі не прощу, якщо у вас через мене… Тобто я готовий у будь-яких інстанціях…

— Киньте верзти дурниці, — роздратовано смикнув підборіддям Бриллінг. — Невже ви гадаєте, що на випадок фіаско я буду хлопчиськом прикриватись? Я у вас вірю, Фандорін. І цього досить.

— Спасибі, — тихо сказав Ераст Петрович.

Іван Францович саркастично вклонився:

— Дякувати нема за що. І все, досить ніжностей. До справи. Адресу Каннінґема я знаю, він живе на Аптеракськім острові, у флігелі Петербурзького естернату. Зброя у вас є?

— Так, придбав у Лондоні револьвер «сміт енд вессон». У саквояжі лежить.

— Покажіть.

Фандорін швидко приніс із передпокою важкого револьвера, котрий йому страшенно подобався своєю вагою та міцністю.

— Погань, — відрізав шеф, зваживши пістолет на долоні. — Це для американських ковбоїв, сп'яну в корчмі палити. Для серйозного агента не годиться. Я у вас його відбираю. Натомість отримаєте дещо краще.

Він ненадовго відлучився й повернувся з маленьким плоским револьвером, котрий майже повністю вміщався в його долоні.

— Ось, бельгійський семизарядний «герсталь». Новинка, спеціальне замовлення. Носиться за спиною, під сюртуком, у маленькій кобурі. Незамінна річ у нашому ремеслі. Легкий, б'є недалеко й некупно, зате сам зводиться, а це забезпечує скорострільність. Нам же білку в око не бити, вірно? А живим, як правило, залишається той агент, який стріляє першим і не один раз. Замість курка тут запобіжник — ось ця кнопочка. Доволі туга, щоб випадково не вистрілити. Клацнув ось так, і пали хоч усі сім куль підряд. Ясно?

— Ясно. — Ераст Петрович задивився на гарну іграшку.

— Потім намилуєтеся, ніколи, — підштовхнув його до виходу Бриллінг.

— Ми будемо заарештовувати його вдвох? — із натхненням запитав Фандорін.

— Не меліть дурниць.

Іван Францович зупинився біля «апарата Белла», зняв ріжкоподібну трубку, приклав до вуха й покрутив якогось важільця. Апарат хрокнув, у ньому щось брязнуло. Бриллінг притулив вухо до іншого ріжка, що стирчав із лакованого ящика, і в ріжку запищало. Фандоріну здалося, що він розібрав, як тоненький голосок смішно промовив слова «черговий ад'ютант» і ще «канцелярія».

— Новгородцев, ви? — загорлав у трубку Бриллінг. — Чи на місці його превосходительство? Нема? Не чую! Ні-ні, не треба. Не треба, кажу! — Він набрав у груди побільше повітря й закричав іще голосніше: — Терміновий наряд для затримання! Негайно відправте на Аптекарський острів! Ап-те-кар-ський! Так! Флігель естернату! Ес-тер-на-ту! Не важливо, що це значить, вони розберуться! І нехай група обшуку приїде! Що? Так, буду особисто. Швидше, майоре, швидше!

Він повісив трубку на місце й витер лоба.

— Ух. Маю надію, що містер Белл удосконалить конструкцію, інакше всі мої сусіди будуть у курсі таємних операцій Третього відділення.

Ераст Петрович перебував під враженням чаклунства, щойно здійсненого на його очах.

— Це ж просто «Тисяча та одна ніч»! Справжнє диво! І ще знаходяться люди, які засуджують прогрес!

— Стосовно прогресу побалакаємо дорогою. На жаль, я відпустив карету, так що доведеться ще шукати візника. Та киньте ви свій чортів саквояж! Марш-марш!

Одначе побалакати стосовно прогресу не вдалося — на Аптекарський їхали в цілковитій мовчанці. Ераста Петровича тіпало від збудження, і він декілька разів спробував залучити шефа до розмови, але марно: Бриллінг був у кепському настрої — як видно, все-таки сильно ризикував, затіявши самочинну операцію.

Блідий північний вечір ледве промальовувався над невським простором. Фандорін подумав, що світла літня ніч до речі — все одно спати нині не доведеться. А він же й минулої ночі, проведеної в поїзді, очей не зімкнув, усе хвилювався, чи не упустить пакета… Візник підганяв руду кобилку, чесно відробляючи обіцяного карбованця, й до місця прибули швидко.

Петербурзький естернат — красива жовта будівля, що раніше належала корпусу інженерів, — за розмірами поступався московському, зате потопав у зелені. Райська місцина — довкола були сади, розкішні дачі.

— Ех, що з дітьми буде, — зітхнув Фандорін.

— Нічого з ними не буде, — неприязно відповів Іван Францович. — Міледі призначить іншого директора, та й по всьому.

Флігель естернату виявився імпозантним катерининським особнячком, який виходив на затишну тінисту вулицю. Ераст Петрович побачив обвуглений від удару блискавки берест, що тягнув мертві сучки до освітлених вікон високого другого поверху. В будинку було тихо.