Борис Акунін - Азазель

— Чудово, жандарми ще не прибули, — сказав шеф. — Ми їх не чекаємо, нам головне Каннінґема не сполохати. Говорю я, ви мовчите. І будьте готові до всіляких несподіванок.

Ераст Петрович засунув руку під фалду піджака, відчув заспокійливий холод «герсталя». Серце стискувалося в грудях — але не від страху, бо з Іваном Францовичем боятися було нічого, а від нетерплячки. Зараз, зараз усе розв'яжеться!

Бриллінг енергійно затряс мідним дзвіночком, і пролунав заливчастий дзенькіт. Із розчиненого вікна бельетажу виглянула руда голова.

— Відчиніть, Каннінґем, — голосно сказав шеф. — У мене до вас термінова справа!

— Бриллінг, це ви? — здивувався англієць. — Що таке?

— Надзвичайна подія в клубі. Я мушу вас попередити.

— Одна хвилина, і я спускаюся вниз. У лакея сьогодні вихідний день. — І голова зникла.

— Ага, — прошепотів Фандорін. — Навмисне лакея спровадив. Напевно з паперами сидить!

Бриллінг нервово постукував кісточками пальців по дверях — Каннінґем щось не поспішав.

— А він не чкурне? — переполошився Ераст Петрович. — Через чорний хід, га? Може, я оббіжу будинок та стану з того боку?

Але тут зсередини пролунали кроки, і двері відчинились.

На порозі стояв Каннінґем у довгому халаті з бранденбурами. Його колючі зелені очі на мить затрималися на лиці Фандоріна, й повіки ледь помітно здригнулись. Упізнав!

— What's happening [33] У чому річ? (Англ.) ? — насторожено запитав англієць.

— Ходімте до кабінету, — відповів Бриллінг. — Це дуже важливо.

Каннінґем секунду повагався, потім жестом запропонував іти за ним.

Піднявшись дубовими сходами, господар і непрохані гості опинилися в ошатній, але явно не порожній кімнаті. Уздовж стін суціль тягайся полиці з книгами та якимись теками, біля вікна, коло неосяжного письмового столу з карельської берези, виднілася стойка з шухлядками, на кожній із яких красувався золотий ярличок.

Однак Ераста Петровича зацікавили аж ніяк не шухлядки (не буде ж Каннінґем зберігати на виду секретні документи), а папери, що лежали на столі, нашвидкуруч прикриті свіжим номером «Біржових відомостей».

Іван Францович, очевидно, міркував схоже — він перетнув кабінет і став біля столу, спиною до розчиненого вікна з низьким підвіконням. Вечірній вітерець злегка погойдував тюлеву гардину.

Чудово зрозумівши маневр шефа, Фандорін залишився коло дверей. Тепер Каннінґему діватися було нікуди.

Здається, англієць запідозрив недобре.

— Ви дивно поводитеся, Бриллінг, — сказав він без акценту. — І чому тут цей чоловік? Я його бачив раніше, він поліцейський.

Іван Францович дивився на Каннінґема спідлоба, тримаючи руки в кишенях широкого сюртука.

— Так, він поліцейський. А через хвилину-другу тут буде багато поліцейських, тому я не маю часу на розмови.

Права рука шефа випірнула з кишені, Фандорін побачив свій «сміт енд вессон», але не встиг здивуватися, тому що також вихопив револьвера — ось воно, починається!

— Don't!.. [34] Не треба!.. (Англ.) — підніс руку англієць, і тієї ж миті гримнув постріл.

Каннінґема кинуло навзнак. Остовпілий Ераст Петрович побачив широко розкриті, ще живі зелені очі й акуратну темну дірку посеред лоба.

— Господи, шефе, навіщо?!

Він обернувся до вікна. Просто в лице йому дивилося чорне дуло.

— Його погубили ви, — якимось ненатуральним тоном промовив Бриллінг. — Ви занадто гарний сищик. І тому, мій юний друже, мені доведеться вас убити, про що я щиро жалкую.

Бідолашний, спантеличений Ераст Петрович зробив кілька кроків уперед.

— Стояти! — з люттю гаркнув шеф. — І не розмахуйте пістолетиком, він не заряджений. Хоча б у барабан заглянули! Не можна бути таким довірливим, чорт вас забирай! Вірити можна тільки собі!

Бриллінг дістав із лівої кишені точно такий же «герсталь», а «сміт енд вессон», що димився, кинув на підлогу, просто під ноги Фандоріну.

— Ось мій револьвер повністю заряджений, у чому ви зараз переконаєтесь, — гарячково заговорив Іван Францович, із кожним словом дратуючись іще більше. — Я вкладу його в руку невдачливого Каннінґема, і вийде, що ви убили один одного в перестрілці. Почесний похорон і розчулені промови вам гарантовано. Я ж бо знаю, що для вас це важливо, й не дивіться на мене так, прокляте щеня!