Жорж Сіменон - Тюрма

Де це він? Бульварові не було кінця. Він хотів виїхати до Булонського лісу, а опинився на кільці.

Бо їхав навмання. Поліцейський сюрчок примусив його зупинитися. Ще чого доброго все зірветься…

— Хіба не знаєте, що цей напрямок закрито?

Аби тільки поліцейський не помітив, що він п'яний.

— Прошу пробачити. Як виїхати до Булонського лісу?

— Булонський ліс позаду вас. Поверніть праворуч.

Ху! Він мав право на останній ковток віскі. Не зараз, звичайно. Коли в'їжджатиме в ліс. Місця були знайомі. Він увійшов до кав'ярні. В роті поганий присмак.

— Віскі?

— Звичайно. Або краще…

І вказав на квадратову пляшечку «Джонні Уокер».

— Велику склянку.

Чи не забув він чого-небудь? Та було вже пізно роздумувати.

— Налийте-но ще.

Гарсон глянув на нього і завагався.

— Будь ласка.

Ален випив одним духом і кинув стофранковий папірець на мокру стойку.

Він знав тут десь неподалік дерево. Величезний платан, саме на повороті. Аби тільки знайти його.

Коли б Мур-мур…

При чому тут Мур-мур? З іншою було б те саме. Він би й іншу звав Мур-мур, або «голубонькою», чи «дурненькою».

Бо вся справа в тому, що його завжди переслідував страх. І Мур-мур знає це. Всі тепер знають.

Ось воно, його дерево. Ален натиснув на газ. «Ягуар» рвонув уперед. Все миготіло. Алену здавалося, що він всмоктує зустрічні машини.

Все життя його переслідував страх.

Тільки не зараз. Ні!..

Він не відчув удару, не почув скаженого скреготу гальм, тупоту ніг, криків, ні виття сирени…

То був кінець.

«Завод Сіменона…»

Так назвали сусіди будинок Жоржа Сіменона, одного з найпопулярніших письменників сучасності.

В кожному жарті є трохи правди. Особливо наявно присутня вона в цьому доброзичливому жарті сусідів «батька» Мегре.

Ім'я Сіменона давно вже не потребує рекомендацій — воно відоме не лише в країнах, де розмовляють французькою мовою, романи його перекладено десятками мов світу; цілком певної цифри не назвав би й він сам.

«Завод» прокидається о восьмій. І одразу ж починає працювати великий, добре злагоджений конвейєр, що діє з математичною точністю.

Будинок великий. Власне, це замок, хоч і в модерному стилі.

Сорок кімнат (більшість із них робочі, так би мовити, виробничі приміщення).

Комутатор на двадцять сім телефонів.

Електронні прилади, апарати для розмноження копій тощо.

Близько двадцяти телевізорів.

Двадцять службовців. Майже всі вони в більшій або меншій мірі причетні до випуску продукції.

Сіменон має також дружину і четверо дітей (не враховуючи онуків, звичайно).

Два кабінети шефа — в одному він приймає видавців і кінопродюсерів, підписує контракти, веде всілякі ділові розмови; другий — святилище, де акуратно розкладають щоранку п'ятдесят — не більше й не менше — жовтих олівців, заструганих до гостроти бджолиного жала. А «для душі» — імпозантна колекція з трьохсот люльок. Сіменонова люлька, на відміну від люльки Мегре, не вигадана, а цілком реальна.

Мало хто з випадкових туристів, які тисячами мандрують по Швейцарії, уздовж мальовничих берегів Женевського озера, може здогадатися, що у великому білому будинку, який скидається більше на чистенький молокозавод або скромний пансіон для благородних дівиць, міститься одна з найбільших і найупорядкованіших приватних творчих лабораторій.

Уславлений письменник Жорж Сіменон живе тут з 1955 року.

Його видавець нещодавно оголосив, що в березні 1969 року має побачити світ двохсотий роман Жоржа Сіменона.

Проте чи вірогідна ця майже фантастична цифра — двісті?

— Жорж Сіменон, — розповідає його видавець, — написав свій перший роман у шістнадцять років. Зараз йому шістдесят п'ять. Таким чином, середня продуктивність на рік становить чотири романи.

Проте ці підрахунки не охоплюють написаного під псевдонімами. Адже лише в 1928 році він написав і опублікував сорок романів під десятьма псевдонімами.

До початку 1969 року Сіменон був виданий — лише за приблизними даними — не менш як двадцятьма вісьмома мовами, загальним тиражем триста мільйонів примірників. За його романами — а вони легко піддаються екранізації — поставлено шість десятків художніх кінофільмів. Сімдесят шість романів Сіменона стали основою близько вісімдесяти телевізійних фільмів. Роль комісара Мегре зіграли сімнадцять артистів.

Цікаво, що до недавнього часу телевізійні фільми за творами Жоржа Сіменона йшли в десятках країн, крім Франції. Обурений тим, що французька телевізійна компанія (ОРТФ) самоправно зняла й показала серію телефільмів про інспектора Бурреля, Сіменон заприсягся, що нізащо не дозволить ОРТФ показати «справжнього» Мегре. Дирекції ОРТФ довелося п'ять років умовляти «батька» Мегре, поки народився сімнадцятий Мегре (артист Жан Рішар).