Гілберт Кіт Честертон - Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Господар зі стриманим подивом дивився на нього, як дивився б на громіздке, нешкідливе чудовисько, що виповзло з моря. Прибулець дивився на господаря, сяючи та відсапуючись, немов гладка служниця, втиснувшись в омнібус. Як і вона, він світився наївним торжеством і ніяк не міг впоратися з речами. Коли він сів у крісло, капелюх упав, упала й парасолька. Гість нахилився, щоб їх підняти, але кругле, радісне обличчя було звернене до господаря.

– Моє прізвище Браун, – промовив він. – Даруйте, будь ласка. У справі Мак-Небів. Кажуть, ви в таких речах допомагаєте. Вибачте, якщо щось негаразд.

Він спіймав капелюх і якось смішно кивнув, немов радів, що все гаразд.

– Я не зовсім тямлю, – сказав учений стримано та холодно. – Боюся, ви помилилися адресою. Я – доктор Гуд. Я пишу й викладаю. Справді, кілька разів поліція зверталася до мене з особливо важливих питань…

– Це якраз дуже важливо! – зупинив його дивний відвідувач. – Подумайте тільки, її мати не дає їм одружитися! – І він відкинувся у кріслі, явно тріумфуючи.

Науковець похмуро насупив брови. В його очах поблискував гнів, а може, і сміх.

– Розумієте, вони хочуть одружитися, – промовляв чоловічок у дивовижному капелюсі. – Меґґі Мак-Неб і Тодгантер хочуть одружитися. Чи є на світі щось важливіше?

Професорські тріумфи відняли у Гуда багато, скажімо так, здоров’я, а може, і віру. Проте він ще вмів дивуватися безглуздості. При останньому доводі щось клацнуло у нього всередині, і він опустився в крісло, посміхаючись трохи глузливо, як лікар на прийомі.

– Пане Браун, – серйозно сказав він, – минуло чотирнадцять із половиною років з того часу, як зі мною радилися в приватній справі. Тоді мова йшла про спробу отруїти президента Франції на банкеті у лорда-мера. Зараз, як я розумію, мова йде про те, чи годиться в наречені якомусь Тодгантеру ваша знайома на ім’я Меґґі. Що ж, пане Браун, я люблю ризик. Беруся вам допомогти. Родина Мак-Небів отримає пораду, таку же цінну, як та, що отримали французький президент та англійський король. Ні, кращу – за чотирнадцять років. Сьогодні я вільний. Отже, що ж у вас сталося?

Коротун подякував йому щиро, але якось несерйозно. Так дякують сусідові, котрий передав сірники, а не прославленому ботаніку, котрий обіцяв знайти рідкісну травичку. Тому відразу, без перерви, перейшов до розповіді.

– Я вже казав, що моє прізвище – Браун. Служу я в католицькій церковці, ви її бачили, мабуть, там, за похмурими вулицями, в північній околиці. На самій останній і найпохмурішій вулиці, що йде уздовж моря, немов гребля, живе одна моя парафіянка, пані Мак-Неб, жінка гідна та доволі норовлива. Вона здає кімнати, й у неї є донька, і ця донька, і вона, і орендарі… ну, кожен по-своєму має рацію. Зараз там тільки один мешканець, називається Тодгантер. З ним ще більше клопоту, ніж із іншими. Він хоче одружитися з донькою.

– А донька? – поцікавився Гуд, щиро розважаючись. – Чого ж хоче вона?

– Вийти за нього, певна річ! – вигукнув священик і випростався на кріслі. – В тому-то й складність.

– Атож, страшенна загадка, – погодився доктор Гуд.

– Джеймс Тодгантер, – продовжував священик, – хороший чоловік, наскільки мені відомо, а відомо про нього небагато. Він невисокий, веселий, спритний, як мавпа, поголений, як актор, і ввічливий, як чичероне. Грошей у нього вистачає, але ніхто не знає, чим він займається. Пані Мак-Неб, жінка похмура, впевнена, що чимось жахливим, швидше за все – робить бомби. Мабуть, бомби ці дуже сумирні, бо бідолаха просто сидить годинами замкнений. Він каже, що це тимчасово, так треба, до весілля все з’ясується. Більше нічого і немає, але пані Мак-Неб твердо знає ще щось. Чи вам пояснювати, як швидко поростають легендами шляхи незвідані! Подейкують, що крізь двері чути два голоси, а коли двері відчинені – мешканець завжди один. Пліткують, що якийсь чоловік у циліндрі вийшов із туману, мало не з моря, тихо перетнув пляж і садочок і балакав із Тодгантером біля заднього вікна. Здається, бесіда обернулася сваркою – господар захряснув вікно, а гість розчинився в тумані. Сім’я в це вірить, але у пані Мак-Неб є й своя версія: той, «інший» (ким би він не був), виходить ночами зі скрині, яка вдень замкнена. Як бачите, за дверима приховані дива і чудовиська, гідні «Тисячі й однієї ночі». А маленький мешканець у пристойному піджаку точний і нешкідливий, як годинник. Він акуратно платить, не п’є, терплячий і лагідний з дітьми і може розважати їх без угаву, а головне – він полонив доньку, і вона готова хоч зараз вийти за нього заміж.