Гілберт Кіт Честертон - Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Доктор Оріон Гуд постояв біля порога, дивлячись туди, де все беззвучно свідчило про насильство. Потім, швидко ступаючи по килиму, він перетнув кімнату, підняв циліндр і, дивлячись дуже серйозно, приміряв його зв’язаному Тодгантеру. Циліндр був такий великий, що закрив майже все обличчя.

– Капелюх пана Ґласса, – сказав учений, розглядаючи підкладку в лупу. – Чому ж капелюх тут, а власника немає? Ґласс не грішить недбалістю в одязі, циліндр – дуже модний, хоча і не новий, його часто чистять. Мабуть, Ґласс – старий денді.

– Святі небеса! – зойкнула Меґґі. – Ви б краще його розв’язали.

– Я навмисно кажу «старий», – продовжував Гуд, – хоча, можливо, доводи мої трохи натягнуті. Волосся випадає у людей по-різному, але все ж випадає, й я б розрізнив через лупу дрібні волоски. Їх немає. Тому я і вважаю, що пан Ґласс – голомозий. Порівняємо це з високим, різким голосом, який так жваво описала панна Мак-Неб (потерпіть, люба леді, потерпіть!). Можна порівняти лисий череп зі справді старечою сварливістю – і ми посміємо, мені здається, зробити свої висновки. Крім того, пан Ґласс рухливий і майже без сумніву – високий. Я міг би послатися на розповідь про високого чоловіка в циліндрі, але є й точніші вказівки. Склянка розбита, й один із уламків лежить на консолі, над каміном. Він би туди не потрапив, якби склянка розбилася в руці такого невисокого чоловіка, як Тодгантер.

– До речі, – втрутився священик, – може, розв’язати його?

– Склянки свідчать не тільки про це, – продовжував експерт. – Я сказав би відразу, що пан Ґласс лисий чи роздратований не стільки від років, скільки від розгульного життя. Як відомо, Тодгантер тихий, скромний, ощадливий, він не п’є і не грає в азартні ігри. Отже, карти і склянки він приготував для свого гостя. Але цього замало. П’є він чи не п’є, але вина у нього немає. Що ж було в склянках? Спробую припустити, що там було бренді або віскі, мабуть, дорогого сорту, а наливав його пан Ґласс зі своєї фляжки. Ми дізнаємося про певний тип: чоловік високий, немолодий, елегантний, трохи пошарпаний, гравець і п’яниця. Такі люди часто зустрічаються на узбіччях суспільства.

– Слухайте! – закричала дівчина. – Якщо ви мене до нього не пустите, я побіжу кликати поліцію!

– Не радив би вам, панно Мак-Неб, – серйозно сказав Гуд, – поспішати за поліцією. Пане Браун, прошу вас, заспокойте своїх підопічних – заради них, не заради мене. Отже, ми знаємо головне про пана Ґласса. Що ж ми знаємо про Тодгантера? Три речі: він ощадливий, він доволі заможний, у нього є таємниця. Кожному ясно, що саме це – характеристика жертви шантажу. Не менш ясно, що побляклий лоск, погані звички й озлобленість – незаперечні риси шантажиста. Перед вами типові персонажі трагедії такого типу: з одного боку, пристойна людина, котра приховує щось, а з іншого – старіючий шуліка, що чує прибуток. Сьогодні вони зустрілися, зіткнулися, і справа дійшла до бійки, точніше, до кровопролиття.

– Ви розв’яжете мотузку? – вперто спитала дівчина.

Доктор Гуд дбайливо поставив циліндр на столик і попрямував до бранця. Він оглянув його, навіть посунув і обернув трохи, але відповів таке:

– Ні. Я не розв’яжу його, поки поліціянти не принесуть кайданки.

Священик, котрий тупо дивився на килим, звернув до нього кругле обличчя.

– Що ви маєте на увазі? – спитав він.

Учений підняв з килима дивну шпагу і, відповідаючи, уважно розглядав її.

– Ваш друг зв’язаний, – почав він, – і ви вирішуєте, що його зв’язав Ґласс. Зв’язав і утік. У мене ж – чотири заперечення. По-перше, чого б то такому чепуруну залишати з власної волі циліндр? По-друге, – він підійшов до вікна, – це єдиний вихід, а він замкнений зсередини. По-третє, на лезі є крапля крові, а на Тодгантеру немає ран. Супротивник, живий чи мертвий, забрав цю рану собі. І нарешті, згадаємо те, з чого ми почали. Швидше жертва шантажу вб’є свого мучителя, ніж шантажист заріже курку, яка несе золоті яйця. Здається, досить логічно.

– А мотузки? – поцікавився священик, захоплено та розгублено витріщившись на нього.

– Ах, мотузки… – протягнув учений. – Панна Мак-Неб дуже хотіла дізнатися, чому я не розв’язую її приятеля. Що ж, відповім. Тому що він і сам може вивільнитися коли завгодно.

– Що? – зойкнули всі, дивуючись кожен по-своєму.

– Я оглянув вузли, – спокійно пояснив експерт. – На щастя, я в них трохи тямлю, в кримінології це потрібно. Кожен вузол зав’язав він сам, жодного не зміг зробити сторонній. Виверт розумний. Тодгантер прикинувся, що жертва – він, а не злощасний Ґласс, чиє тіло закопане в саду або сховане в каміні.