Гілберт Кіт Честертон - Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Олівія була вразлива, мабуть, занадто вразлива, щоб безпечно мізкувати над натяками, які кинув її приятель, але той поспішав за ліками від її турбот. Таємничий зв’язок між його осяянням і випадковою розмовою про ставок і шинок мучив її сотнями потворних символів. «Зелений чоловічок» став примарою, повитою огидними водоростями, вивіска корчми – людиною на шибениці, а сам заклад – темним підводним притулком мертвих моряків. Однак патер Браун обрав найшвидший спосіб розігнати ці жахіття сліпучим світлом, яке було загадковіше за темряву.

Перш ніж зайшло сонце, щось повернулося в життя юнки і ще раз його перевернуло. Вона ледь здогадувалася, що саме про це тужить, поки раптово, немов сон, до неї повернулося старе, знайоме і все ж незбагненне та неймовірне. Роджер Рук біг по дюнах, але ще коли він був точкою на відстані, панночка побачила, як він змінився. Поки моряк наближався, вона розгледіла, що його темне обличчя освітлене посмішкою та радістю. Роджер підійшов прямо до Олівії, ніби вони й не розлучалися, обійняв її і сказав:

– Слава Богу, тепер я можу піклуватися про тебе.

Вона ледве збагнула його і почула, як сама питає, чому він такий щасливий.

– Розумієш, – відповів він, – я почув погані новини.

Усі зацікавлені особи, в тому числі й ті, хто не виявляв інтересу, зібралися на садовій доріжці, що веде до будинку, аби відбути формальність, тепер уже й справді формальну. Юрист мав намір прочитати заповіт і дати певні поради. Крім нього, тут був інспектор, уповноважений безпосередньою владою, і лейтенант Рук, котрий неприховано піклувався про свою даму. Одні були дещо спантеличені, побачивши високого лікаря, в інших викликав посмішку присадкуватий священик. Гаркер крилатим Меркурієм вилетів до воріт, зустрів усіх, привів на галявину і покинув, щоб підготувати прийом. Він обіцяв за мить повернутися, і всі, хто бачив, як він метушиться, немов заведений, цілком цьому вірили, але поки що розгублено вешталися по галявині.

– Він немов у крикет грає, – зауважив лейтенант.

– Він засмучений, – сказав юрист, – що закон не встигає за ним. На щастя, панна Крейвен розуміє наші професійні труднощі. Вона запевнила мене, що довіряє моїй повільності.

– Хотів би я, – раптово сказав медик, – так само довіряти його швидкості.

– Що ви маєте на увазі? – поцікавився Рук, насупившись. – По-вашому, Гаркер занадто прудкий?

– Занадто прудкий і занадто повільний, – сказав загадково лікар. – Я знаю як мінімум один випадок, коли він діяв не так хутко. Чого він вештався опівночі навколо ставка та шинку, перш ніж інспектор знайшов тіло? Чому він зустрів інспектора? Чому він сподівався зустріти інспектора саме там?

– Не розумію вас, – гмикнув Рук. – Ви думаєте, що Гаркер бреше?

Стрейкер мовчав. Сивий правник засміявся похмуро та безрадісно.

– Нічого проти нього не маю, – сказав він, – навіть удячний, що він із ходу став вчити мене моєї справи.

– А мене – моєї, – сказав інспектор, котрий тільки-но приєднався до них. – Це не важливо. А ось якщо натяки доктора Стрейкера щось означають – це важливо. Прошу вас висловлюватися ясніше. Можливо, я маю негайно допитати його.

– Он він іде, – показав Рук.

Пильний секретар знову став на порозі.

І тут патер Браун, котрий мовчав і скромно тримався в хвості, дуже всіх здивував. Мабуть, особливо тих, хто його знав. Він не тільки поспішно вийшов уперед, але й обернувся до всієї компанії майже загрозливо, немов сержант, котрий зупиняє взвод.

– Стійте! – досить суворо гукнув він. – Прошу у всіх вибачення, але абсолютно необхідно, щоб я перший побалакав із Гаркером. Я маю йому сказати те, що я знаю, і гадаю, не знає ніхто більше. Це дозволить уникнути вельми сумного непорозуміння.

– Що ви маєте на увазі? – здивувався старий юрист.

– Маю на увазі погані новини, – відповів на те патер Браун.

– Послухайте, – з обуренням почав було інспектор, але спіймав погляд священика і згадав про дивні речі, які бачив колись. – Якби це були не ви, я б сказав: яке нахабство…

Але служитель Церкви був уже за межами досяжності і через секунду занурився в балачку з Гаркером. Вони походили перед будинком, потім зникли в його темних глибинах. Через десять хвилин патер Браун вийшов один. На їхнє здивування, він не виявив бажання повернутися в оселю, коли туди нарешті увійшли всі решта. Священик сів на хитку лаву в листяній альтанці, запалив люльку, бездумно зиркаючи на зазубрені листочки і слухаючи птахів. Ніхто так щиро і так терпляче не любив неробства.