Агата Кристи - Чому не Еванс?

– Ви справді повернетеся? – запитав Роджер із наполегливою цікавістю.

Френкі розсміялася.

– Авжеж. Приїду ввечері.

– Не потрапляйте більше в аварії.

– Нехай Гокінс буде за кермом, якщо вам так спокійніше.

Вона застрибнула в машину й сіла поряд із Боббі. Той торкнувся кашкета. Машина вже від’їхала від будинку, а Роджер так і стояв, дивлячись їй услід.

– Боббі, – почала Френкі, – як думаєш, чи міг цей Роджер у мене закохатися?

– А він у тебе закохався? – запитав той.

– Та я просто розмірковую.

– Думаю, що симптоми тобі добре відомі, – відказав Боббі.

Він говорив неуважно. Дівчина зиркнула на нього.

– Щось трапилося? – запитала вона.

– Так, трапилося, Френкі. Я знайшов дівчину з фотографії.

– Ти маєш на увазі ту дівчину, про яку стільки говорив? Дівчину, чиє фото лежало в кишені загиблого?

– Так.

– Боббі! У мене теж є новини, але з твоїми не зрівняються. І де ти її знайшов?

Молодик кивнув головою через плече.

– У лікарні Ніколсона.

– Ану розказуй.

Боббі ретельно, не випускаючи жодної деталі, переповів Френкі події минулого вечора. Та слухала, затамувавши подих.

– Отже, ми точно на правильному шляху, – промовила вона. – І доктор Ніколсон дійсно причетний до цього! Боббі, я боюся його.

– А який він?

– О! Кремезний і сильний! І стежить за кожним твоїм кроком. Дуже уважно. З-за окулярів. І здається, що він знає про тебе все.

– А коли це ти встигла з ним познайомитися?

– Він приходив на вечерю.

Френкі розповіла про вечерю і нав’язливі розпитування доктора Ніколсона про деталі «аварії».

– Я відчуваю, що він підозрює мене, – підсумувала вона.

– Дивно, звісно, що той лікар так вдавався в подробиці, – погодився Боббі. – Як думаєш, Френкі, у чому тут суть?

– Ну, мені починає здаватися, що твоє припущення про наркобанду, яке я поспішила так безцеремонно відхилити, має сенс.

– І на чолі банди – доктор Ніколсон?

– Так. Ця лікарня могла б стати чудовим прикриттям для чогось такого. Для неї він отримуватиме наркотики цілком законно. Вдає, що лікує від залежності, а сам нишком підторговує.

– Звучить збіса логічно, – погодився молодик.

– І це я ще не розказала тобі про Генрі Бассінґтона-ффренча.

Боббі уважно слухав розповідь Френкі про дивацтва господаря будинку.

– І що, дружина не підозрює?

– Упевнена, що ні.

– А вона як, розумна?

– Якось не замислювалася. Здається, не надто. Але в деяких речах вона дивиться в самісіньку суть. Приємна відверта жінка.

– А що наш Бассінґтон-ффренч?

– Отут я спантеличена, – повільно проказала дівчина. – Як гадаєш, Боббі, ми могли помилитися щодо нього?

– Маячня, – відрізав молодик. – Ми все обміркували і дійшли висновку, що злочинець – він.

– Через фотографію?

– Через фотографію. Більше ніхто не мав можливості замінити її.

– Знаю, – погодилася Френкі. – Але це й усе, що ми маємо на нього.

– Цього досить.

– Мабуть. Проте…

– Ну?

– Не знаю, але в мене дивне відчуття, що він – не винний. Що він узагалі тут ні до чого.

Боббі холодно глянув на неї.

– Як ти там сказала? Хто в кого закохався: він у тебе чи ти в нього? – люб’язно поцікавився молодик.

Френкі почервоніла.

– Не мели дурниць, Боббі. Я просто думала собі, чи немає тут якогось іншого розумного пояснення. От і все.

– Ну, не уявляю, звідки йому взятися. Особливо тепер, коли ми знайшли неподалік дівчину з фотографії. Ця деталь склеює докази. Якби ж у нас лише був натяк на те, ким був загиблий.

– О, так у мене ж він є! Я ж писала в листі. Я майже впевнена, що вбитого звали Алан Карстерс.

Дівчина знову почала переказувати, як добула цю інформацію.

– А знаєш, – сказав Боббі, – ми кудись просуваємося. Настав час у загальних рисах відтворити ланцюг подій. Спробуймо зібрати всі факти, а тоді поглянемо, в яку мозаїку вони складуться.

На мить він замовк, і машина теж сповільнилася, ніби із солідарності. Потім Боббі знову натиснув на газ і поїхав далі.

– По-перше, припустімо, що ти маєш рацію стосовно Алана Карстерса. Він підходить під наш опис. Психологічний портрет збігається, і мандрівний спосіб життя, і в Англії в нього було мало друзів та знайомих, а якби він зник, його не одразу заходилися б шукати. Добре, поки що все сходиться. Алан Карстерс приїздить до Стеверлі з цими… Як ти сказала?

– Рівінґтонами. Можливо, це наступна зачіпка. Власне, я почала б копати в цьому напрямку.

– Будемо. Отже, Карстерс приїздить до Стеверлі з Рівінґтонами. Що нам дає цей факт?