Гилберт Честертон - Небесна стріла

Для вбивства було достатньо приводів, Бірн це розумів. Він навіть не припускав, що Генрі Говм, молодий пацифіст з блідим обличчям, здатен на таке жорстоке потрійне вбивство. Та коли він згадував Джека Голкета, який постійно злословив, або ж глузливого Джона Еліяса, то розумів, що вони цілком здатні на такий вчинок. Поліції допомагав таємничий чоловік з моноклем на ім’я Неарс, якого журналіст зустрів учора. Слідчі оцінювали ситуацію так само, як і Бірн. Вони чудово розуміли, що зараз неможливо висунути обвинувачення більшовицьким змовникам так само, як неможливо буде переконати суд у тому, що вони невинні. А якби суд виправдав їх через відсутність достатніх доказів, то це лише погіршило б ситуацію. Тому містер Неарс усе ретельно обдумав, запросив усіх трьох більшовиків взяти участь у неофіційній нараді та висловити свої припущення. Нарада відбулася в найближчому з трагічних місць — у невеликому будиночку Вайза, розташованому біля моря. Бірну також дозволили бути присутнім на цій зустрічі. Він був неабияк здивований, коли побачив, що на нараду також запросили приземкуватого чоловіка, який чимось нагадував сову. Це був отець Бравн, хоча як саме він пов’язаний з цією справою з’ясувалося лише згодом.

Поява на нараді молодого секретаря була набагато природніша, та його поведінку важко було назвати природною. З усіх присутніх лише він добре знав будинок та його околиці. Однак хоч якоїсь допомоги чи важливої інформації від нього присутні так і не отримали. Його кругле кирпоносе обличчя свідчило радше про поганий настрій, аніж про горе.

Як завжди, найбільше говорив Джейк Голкет. Молодий містер Говм намагався якось стримати свого товариша, коли той узявся неславити вбитих магнатів. Та Джейк був завжди готовий паплюжити і друзів, і ворогів, і зупинити його було нелегко. А Еліяс виглядав байдужим, за окулярами його очей зовсім не було видно.

— Ваші звинувачення стосовно померлих просто непристойні, — стримано промовив Неарс. — Щойно ви практично визнали, що ненавиділи покійного.

— І саме тому мене хочуть посадити у в’язницю? — глузливо посміхнувся Голкет. — Гаразд-гаразд. Та вам доведеться побудувати в’язницю на мільйон місць, щоб замкнути там усіх тих бідолах, у яких були підстави, щоб ненавидіти Гедеона Вайза. І це чиста правда!

Неарс нічого не відповів, инші присутні також мовчали. Врешті Еліяс промовив, дещо шепелявлячи:

— Ця дискусія цілком не конструктивна для обох сторін. Ви повинні або прислати нам повістки і викликати нас у суд давати свідчення, або ж організувати перехресний допит. Ми нічого не приховуємо від вас. А свої підозри тримайте, як то кажуть, при собі. А поки що ніхто з вас не навів навіть найменших доказів, тому з цими вбивствами ми пов’язані не більше, аніж з убивством Юлія Цезаря. Ви ж не наважуєтеся нас заарештувати. То навіщо нам тут залишатися?

Потім Еліяс підвівся і не поспішаючи почав застібати пальто. Його товариші зробили те ж саме. Коли вони вже підходили до дверей, Генрі Говм повернув бліде обличчя до детективів:

— Я хотів би вам нагадати, що всю війну просидів у брудній в’язниці, тому що не погодився нікого вбивати, — і він вийшов, а присутні похмуро переглянулися.

— Думаю, що ми не можемо вважати себе переможцями, хоч противник і відступив, — промовив отець Бравн.

— Найбільше мене дратує блюзнірство Голкета. — відізвався Неарс. — Говм хоча б джентльмен. Однак, що б вони не говорили, мені здається, що дещо таки знають. Вони причетні до цих вбивств, принаймні, більшість з них. Вони ж майже зізналися у скоєному. Хіба ви не помітили, що вони насміхалися не лише з того, що наші припущення помилкові, а з того, що у нас немає доказів. Отче Бравне, як ви гадаєте?

Священик уважно поглянув на Неарса.

— Так, я з вами погоджуюсь! — сказав він. — Мені також видалося, що принаймні один з них знає більше, аніж розповів нам. Та, гадаю, на разі не варто називати його імени.

У Неарса від здивування аж монокль випав з ока.

— Поки що ми розмовляємо неофіційно, — сказав він, дивлячись на отця Бравна. — Та якщо надалі ви приховуватимете від нас правду, то, боюся, можете опинитися у неприємному становищі.

— Моє становище цілком просте, — відповів священик. — Я захищаю тут законні інтереси мого приятеля містера Голкета. Гадаю, за цих обставин буде доречно сказати, що незабаром містер Голкет припинить співпрацювати з цією організацією. У мене є всі підстави припускати, що він стане католиком.