Гилберт Честертон - Небесна стріла

Говм зробив рукою жест протесту, який, можливо, стосувався не лише сказаного, а й того, що Джейк мав намір сказати. Тому Еліяс вирішив завершити цю розмову.

— Нам байдуже, — сказав він, уважно дивлячись на Вірна. — Їхні погрози нас не лякають. Ми теж дещо зробили, та поки що не розповідатимемо, що саме. Ми про все потурбувалися, тому в нас усе відбуватиметься за планом.

Оскільки Еліяс говорив тихо і спокійно, а його обличчя було незворушне, то у Вірна виникло побоювання, що все сказане — правда, і в нього по спині аж холодком повіяло. У цьому чоловікові в окулярах, який говорив так відкрито і просто, було щось страшне, тому журналісту не залишалося нічого иншого, як залишити це войовничо налаштоване товариство.

Він ішов вузькою вуличкою біля продовольчого магазину і раптом помітив, що вихід йому перегороджує темний і дивний силует, який йому видався дуже вже знайомим: низький і товстуватий, у крисатому капелюсі на круглій голові. Правду кажучи, силует виглядав чудернацько.

— Отче Бравне?! — вигукнув журналіст. — Ви помилися адресою, чи також належите до цієї організації?

— О ні, я належу до набагато древнішої таємної організації, — з посмішкою відповів священик.

— Невже ви вважаєте, що комусь тут може бути потрібна ваша допомога? — запитав Бірн.

— Ніколи не відомо, — спокійно відповів священик. — Цілком можливо, цілком можливо.

Священик зник у темному вході, а спантеличений журналіст рушив далі. Однак, перш ніж він дійшов до капіталістів, відбулася ще одна дивна зустріч. До залу, де сиділи розгнівані джентльмени, вели широкі мармурові сходи, з боків прикрашені позолоченими статуями німф та тритонів. Назустріч Бірну пробіг молодий темноволосий чоловік з кирпатим носом і квіткою в бутоньєрці. Він схопив журналіста за руку і відвів його вбік.

— Послухайте мене, — зашепотів молодик. — Мене звати Потер. Я — секретар старого Гедеона, ви, певно, це знаєте.

Виглядає на те, що от-от почнеться щось страшне. Скажіть, це правда?

— Так, здається магнати зважилися на серйозні дії. І треба пам’ятати, що вони сильні. Та я думаю, що більшовики…

До цього часу секретар спокійно слухав свого співрозмовника, та коли Бірн промовив «більшовики», у погляді молодика з’явилося неабияке здивування і він швидко заговорив:

— А до чого тут… А-а-а, ось про що ви! Вибачте, це я не зрозумів. Це ж так просто: переплутати ковадло з морозильником, — саркастично промовив він.

Сказавши це, екстраординарний чоловік побіг униз сходами. Бірн, так нічого і не зрозумівши, пішов далі. Збентеження охоплювало його все більше і більше. У залі журналіст помітив, що до трьох мільйонерів приєднався ще один. Це був чоловік з овальним обличчям, рідким жовтуватим волоссям і моноклем в оці. Його називали Неарс, і він відразу ж звернувся до журналіста із запитаннями. Насамперед його цікавила чисельність революційної організації. Про це Бірн знав небагато, а сказав ще менше. Врешті-решт усі присутні підвелися, і Стейн, найбільш мовчазний з магнатів, складаючи пенсне, сказав:

— Дякуємо вам, містере Бірн. Залишається лише сказати, що у нас усе готово. Завтра, ще до обіду, поліція заарештує містера Еліяса на основі тих свідчень, які ми надамо. А до вечора, сподіваюся, двоє инших також опиняться у в’язниці. Ви ж знаєте, я намагався цього уникнути, але… Ось і все, джентльмени.

Однак наступного дня містеру Джекову П. Стейну так і не вдалося передати свідчення через причину, яка доволі часто не дозволяє діяльним особам виконувати задумане. Він нічого не зробив, тому що помер, жодна инша частина задуманого плану також не була реалізована. У ранкових газетах великим шрифтом сповіщалося: «Жахливе потрійне вбивство. Троє мільйонерів були вбиті сьогодні вночі». Далі, вже дрібнішим шрифтом, розповідалося про незвичайність цієї загадкової події. Усі магнати були вбиті в один і той же час, але в місцях, які були на великій віддалі одне від одного. Стейна вбили в його розкішному маєтку, який нагадував музей; Вайза — на березі моря, поруч з невеликим будиночком, де він вів доволі скромний спосіб життя і полюбляв насолоджуватися морським повітрям; Гелапа — у заростях, біля воріт його заміського будиночка, на иншому кінці графства. У всіх трьох випадках не залишалося жодних сумнівів щодо насильницького характеру смерти. Тіло Гелапа знайшли на дереві, гілки якого зламалися під тягарем його тіла. Воно чимось нагадувало бізона, який кинувся на гострий спис мисливця. Вайза, це було цілком зрозуміло, кинули зі скелі в море. Сліди, що збереглися біля скелі, свідчили про те, що старий пручався недовго. Про трагедію свідчив крисатий солом’яний капелюх, який похитувався на морських хвилях. Тіло Стейна також було нелегко знайти, та врешті слабкі криваві сліди привели детективів до лазні, збудованої у садку за старовинним латинським проектом, адже він полюбляв усе, що бодай якось було пов’язане з античністю.