Гилберт Честертон - Небесна стріла

Про цей випадок отець Бравн завжди розповідав як про дивовижний приклад алібі, згідно з яким ніхто, крім птаха, про якого згадують ірландські міти, не може бути одночасно в двох місцях. Джеймс Бірн був ірландським журналістом, і через силу його можна було порівняти з ірландським птахом, особливо, якщо взяти до уваги його походження. Йому майже вдалося бути в кількох місцях одночасно, тому що впродовж двадцяти хвилин він зумів побувати на протилежних полюсах суспільно-політичного життя.

Перший полюс був розташований у просторому залі величезного готелю. Тут зустрічалися три магнати, які займалися організацією локауту [14] Локаут — закриття підприємства і масове звільнення робітників з виробництва, (прим. перекл.) на вугільних шахтах, і мізкували, як змусити шахтарів відмовитися від страйку. Другий полюс містився в таверні, яка ховалася за фасадом продовольчого магазину. Там відбувалася нарада тріюмвірату, члени якого з радістю перетворили б локаут у страйк, а страйк — у революцію. Нашому журналісту, як гончому, довелося бігати туди-сюди — між мільйонерами і більшовицькими лідерами.

Вугільних магнатів він знайшов серед густих заростей дивовижних рослин і витончених позолочених колон. Високо, під розмальованими склепіннями, між вершинами пальм висіли клітки. В них на різні голоси виспівували чудернацькі птахи строкатих кольорів і відтінків. Та навіть у найбільш безлюдній пустелі спів цих птахів був би більш доречний, аніж тут, і було б краще, якби ці квіти змарнували свою красу у безлюдному місці, аніж мали б квітнути у товаристві ділових магнатів, які буквально задихалися від суперечки.

У приміщенні, оздобленому в стилі рококо, серед щебетання заморських птахів, у лабіринтах розкішної архітектури, магнати, двоє з яких були американцями, походжали залом і не помічали нічого, крім себе. Мова йшла про те, як багатство виростає з передбачливости, ощадливости, ретельности, самовладання. Щоправда, один з них говорив менше, аніж инші, він лише спостерігав за ними палаючими очима, які, здавалося, були міцно зчеплені з допомогою пенсне. Під маленькими чорними вусиками блукала постійна посмішка, вона швидше нагадувала постійну насмішку. Це був Джекоб П. Стейн власною персоною, а він, як відомо, без потреби не кидав слів на вітер. А його підстаркуватий компаньйон Гелап, кремезний чоловік з сивиною і невиразним обличчям, говорив значно більше, аніж инші. Він був у доброму гуморі і напівсерйозно-напівжартома нападав на третього мільйонера, Гедеона Вайза, — старого і худющого магната з гострою борідкою. Вайз належав до того типу людей, яких співвітчизники люблять порівнювати з американським горіхом. Він був одягнений, як звичайний старий фермер з центральних штатів. Вайз та Гелап уже віддавна сперечалися стосовно конкуренції та об’єднання капіталу. Старий Вайз від природи був переконаним індивідуалістом і провінціялом. Саме тому Гелап уже вкотре намагався переконати його в тому, що не варто заважати иншим, а просто необхідно об’єднати ресурси.

— Рано чи пізно вам доведеться домовлятися з нами, шановний ви наш, — весело промовив Гелап, коли журналіст заходив до залу. — Світ рухається вперед, зрозумійте це врешті. Тепер аж ніяк не вдасться повернутися до дрібних підприємств з одним власником. Ми ж просто зобов’язані триматися разом!

— Якщо дозволите, я також хотів би сказати кілька слів, — як завжди спокійно втрутився Стейн. — Існує дещо важливіше, аніж взаємна фінансова підтримка, я кажу про політичну єдність. Ось чому сьогодні я запросив містера Бірна. Нам необхідно об’єднатися і спільно вирішувати політичні питання, тому що наші вороги вже об’єдналися.

— О, я зовсім не проти політичного союзу, — пробурмотів Гедеон Вайз.

Тоді Стейн звернувся до журналіста:

— Містере Бірн, як мені відомо, ви вмієте проникати у різні дивні місця. Так ось, я хочу, щоб ви дещо для нас зробили, — звісно, неофіційно. Ви ж знаєте, де зустрічаються соціялісти. Нас цікавлять лише двоє-троє з них: Джон Еліяс, Джейк Голкет, який завжди говорить більше, аніж инші, і ще поет Генрі Говм.

— А Говм колись навіть товаришував з Гедеоном, — з посмішкою промовив Гелап. — Він, здається, відвідував заняття старого у недільній школі, чи щось таке.

— О, в ті часи Говма ще можна було вважати християнином, — відповів Гедеон Вайз. — Та коли людина починає спілкуватися з безбожниками, то у неї мимоволі виникають сумніви. Я часом ще зустрічаюся з Говмом, і навіть готувався підтримати його виступ проти війни, військового обов’язку і таке инше. А тепер, коли цих проклятих більшовиків у країні все більше і більше….