Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

ҐЛЕДІС ЛІНДОН – секретарка, тридцять три роки, працювала на сера Бартолом’ю три роки, не має здогадок щодо можливого мотиву

Гості:

ЛОРД І ЛЕДІ ІДЕН, Кадоґан-сквер, 187

СЕР ДЖОСЛІН І ЛЕДІ КЕМПБЕЛЛ, Гарлі-стріт, 1256

МІС ЕНДЖЕЛА САТКЛІФФ, Кентрел-Меншенз, 28, Південно-Західний сектор, 3

КАПІТАН І МІСІС ДЕЙКЕЗ, Сент-Джонз-гаус, 3, Західний сектор, 1 (місіс Дейкез очолює ательє «Амброзін Лтд» на Брук-стріт)

ЛЕДІ МЕРІ ТА МІС ГЕРМІОНА ЛІТТОН-ҐОР, котедж «Троянда», Лумут

МІС МЮРІЕЛ ВІЛЛЗ, Аппер-Кеткарт-роуд, 5, Тутінґ

МІСТЕР ОЛІВЕР МЕНДЕРЗ, «Панове Спаєр і Росс», Олд-Брод-стріт, Східно-Центральний сектор, 2

– Гм, – сказав сер Чарльз. – Про Тутінґ у газетах не згадувалося. І бачу, що юний Мендерз теж тут був.

– Це сталося випадково, сер, – заходився пояснювати інспектор Кроссфілд. – Молодик врізався на мотоциклі у стіну поряд із абатством, і сер Бартолом’ю, який, як я розумію, був знайомий із Мендерзом, запросив його залишитися на ніч.

– Як необачно, – бадьоро промовив сер Чарльз.

– Атож, сер, – погодився інспектор. – Власне, я думаю, що той хильнув, як то кажуть, зайвого. Не можу уявити, як твереза людина могла врізатися в стіну в тому місці.

– Може, він не роздивився, бо була вже ніч?

– Радше був п’яний як ніч, сер.

– Що ж, дуже вам дякуємо, інспекторе. Ви не проти, якщо ми підемо й оглянемо будівлю, полковнику Джонсоне?

– Звісно ні, шановний. Хоча боюся, нічого нового ви там не дізнаєтеся.

– А там хтось є?

– Лише слуги, сер, – сказав Кроссфілд. – Гості поїхали одразу після допиту, а міс Ліндон повернулася на Гарлі-стріт.

– Можливо, ми також могли б поговорити з ем… лікарем… ем… Девісом? – припустив містер Саттертвейт.

– Хороша ідея.

Вони взяли адресу лікаря і, тепло подякувавши полковникові Джонсону за його привітність, пішли.

Ідучи вулицею, сер Чарльз поцікавився:

– Є ідеї, Саттертвейте?

– А у вас? – запитав містер Саттертвейт. Він волів висловлювати свою думку останнім.

Чого не скажеш про Картрайта. Він заговорив із захопленням:

– Вони помиляються, Саттертвейте. Всі вони помиляються. Втелющили собі в голову цього дворецького. Дворецький втік, а отже, він убивця. Але це маячня. Нічого не сходиться. Не можна оминати увагою друге вбивство – те, що сталося в моєму будинку!

– Ви досі вважаєте, що ці дві смерті пов’язані?

Містер Саттертвейт поставив запитання, хоча подумки вже ствердно на нього відповів.

– Боже, та хіба вони можуть бути не пов’язані? Все вказує на це… Ми мусимо знайти спільне – людину, яка була на обох прийомах.

– Так, – погодився містер Саттертвейт. – Але це буде не так просто, як здається на позір. Спільних факторів забагато. Чи розумієте ви, Картрайте, що майже всі, хто були на прийомі у вашому будинку, були й тут?

Сер Чарльз кивнув.

– Звісно, я це розумію – а ви здогадуєтеся, які висновки можна зробити з цього за допомогою дедукції?

– Я не встигаю за вашою думкою, Картрайте.

– Хай йому грець, ви що, вважаєте це збігом? Та це ж навмисне було зроблено. Як так сталося, що всі люди, що були свідками першої смерті, стали свідками й другої? Випадковість? Ні за що. Так і було задумано, то був план Толлі.

– О! – видобув містер Саттертвейт. – Так, це можливо…

– Так воно і є. Ви знали Толлі не так добре, як я, Саттертвейте. Він собі на умі, та й дуже терплячий. За всі роки, що я його знав, він ніколи не озвучував хапливих висновків чи суджень. Ви тільки подумайте: одного вечора в моєму будинку вбили – так, вбили, тут я слів не добиратиму – Беббінґтона. Весь цей час Толлі посміювався з моїх підозр, але в нього були власні. Він про них не говорив: це не в його репертуарі. Але тихесенько, сам собі він складав план. Я не знаю, чим він керувався. Не думаю, що він підозрював когось конкретного. Він вважав, що хтось із цих людей винний у вбивстві, і вирішив якимось чином визначити, хто саме.

– А як щодо решти гостей, Іденів і Кемпбеллів?

– Маскування. Щоб його задум не був такий очевидний.

– І в чому, на вашу думку, був його план?

Сер Чарльз стенув плечима – підсилений чужий жест. Він був Арістідом Дювалем, генієм секретної служби, який прикульгував на ліву ногу.

– Звідки мені знати? Я не чарівник. Вгадати я не можу. Але план точно був… І провалився, бо вбивця виявився трохи розумнішим за Толлі… Він напав першим…

– Він?

– Чи вона. Отрута – зброя як чоловіків, так і жінок. Жінок навіть частіше.