Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

Містер Саттертвейт трохи роздратувався. Йому здалося, що він – і тільки він – розумів Еґґ. Цей недолугий іноземець нічого не знав про молоде англійське жіноцтво.

Пуаро досі говорив. Його тон був мрійливий, задумливий.

– Як часом буває небезпечно – розбиратися в людській натурі.

– Корисно, – виправив Саттертвейт.

– Можливо. Залежить від точки зору.

– Ну, – містер Саттертвейт завагався і підвівся. Був дещо розчарований. Він закинув наживку, а рибка не піймалася. Він відчув, що його власне вміння розбиратися в людській натурі його підвело. – Вдалого вам відпочинку.

– Дякую вам.

– Заходьте до мене, коли наступного разу будете в Лондоні. – Він простягнув йому візитівку. – Ось моя адреса.

– Це дуже мило, містере Саттертвейте, залюбки.

– Що ж, тоді до побачення.

– До побачення і bon voyage [11].

Містер Саттертвейт пішов собі. Пуаро кілька секунд дивився йому вслід, а потім перевів погляд на Середземне море.

Так він сидів принаймні хвилин десять.

Аж тут знову з’явилася англійська дівчинка.

– Я подивилася на море, мамо. Що мені тепер робити?

– Чудове запитання, – пробурмотів Еркюль Пуаро собі під ніс.

Він звівся на ноги і повільно пішов у напрямку залізничних кас.

Сер Чарльз і містер Саттертвейт сиділи в кабінеті полковника Джонсона. Начальник поліції був кремезним червонощоким чоловіком з казарменим голосом і дружньою манерою спілкування.

Він привітав Саттертвейта, і так і сяк висловлюючи задоволення його приїздом, і був очевидно щасливий познайомитися з відомим Чарльзом Картрайтом.

– Моя дружина – затята театралка. Вона одна з – як американці це називають? – ваших фанаток. Так, фанаток. Я і сам люблю хороші п’єси, пристойні п’єси, я маю на увазі, бо зараз часом таке ставлять – тьфу!

Cер Чарльз, чия репутація в цьому плані була бездоганною – він ніколи не грав у «сміливих» п’єсах, – відповів з притаманною йому елегантністю. Коли вони дійшли до причини свого приїзду, полковник Джонсон був готовий розповісти їм усе, що міг.

– Ваш друг, кажете? Як сумно, як сумно. Так, він був тут досить популярний. Цей його санаторій дуже високо цінували, та і взагалі сер Бартолом’ю був прекрасним чоловіком і чудовим лікарем. Добрий, щедрий, відомий. Ніколи не подумаєш, що такого чоловіка можуть убити, – а найбільше це схоже на вбивство. Ніщо не вказує на самогубство, а нещасний випадок ми навіть не розглядаємо.

– Ми із Саттертвейтом щойно прибули з-за кордону, – сказав сер Чарльз. Ми бачили лише клаптики інформації тут і там.

– І звісно ж, ви хочете знати все. Ну, я розповім вам, що і як. Я думаю, не може бути жодних сумнівів у тому, що нам слід шукати дворецького. То була нова людина: він пропрацював у сера Бартолом’ю лише два тижні, а відразу після злочину зник – розчинився в повітрі. Підозріло це якось, хіба ні?

– І ви навіть приблизно не знаєте, куди той подався?

Червоне обличчя полковника стало ще червонішим.

– Думаєте, тут недбальство з нашого боку? Визнаю, що тут, чорт забирай, дуже схоже на те. Звісно, цей хлопак був під наглядом, як і всі решта. Він відповів на наші запитання досить задовільно – дав адресу лондонської агенції, яка знайшла йому це місце. Попередній роботодавець – сер Горацій Берд. Говорив дуже спокійно, жодних ознак паніки. І ось раптом бере і зникає, хоча будинок під наглядом. Я нагримав на своїх підлеглих, але вони клянуться, що не змикали очей.

– Надзвичайно, – сказав містер Саттертвейт.

– А окрім того, – задумливо додав сер Чарльз, – це якийсь дуже дурний учинок. Наскільки я зрозумів, цього чоловіка ні в чому не підозрювали. Втечею він лише привернув до себе увагу.

– Саме так. І втекти йому, до речі, не вдасться. Ми розповсюдили орієнтування. Не сьогодні-завтра його затримають.

– Дуже дивно, – мовив сер Чарльз. – Я цього не розумію.

– О, це причини прості. Він не витримав. Зірвався.

– Дивно, що людині, яка скоїла вбивство, забракло потім терпіння спокійно вичекати.

– Ой, буває по-різному. Дуже по-різному. Бачив я злочинців. Здебільшого боягузи. Подумав, що його підозрюють, от і накивав п’ятами.

– А ви перевірили його свідчення?

– Звісно, сере Чарльзе. Це ж обов’язково. Лондонська агенція підтвердила його слова. В нього була письмова рекомендація від сера Горація Берда – той тепло про нього відгукується. Сам сер Горацій у Східній Африці.

– Тож рекомендація, імовірно, фальшива?