Агата Кристи - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

– Звичайно, розумію, – сказав Кредок, подивившись у відповідь на неї. – Природно, ми перевірили б реальність тієї поштівки, якби не виникла гіпотеза про вбивство Мартіни, яка так досконало вклалася в реальну картину подій.

– Вона була такою зручною, – прошепотіла міс Марпл.

– Вона сходилася з іншими деталями розслідування, – сказав Кредок. – Адже Емма одержала листа, підписаного Мартіною Крекенторп. Леді Стодарт-Вест не надсилала його, але хтось надіслав. Хтось, хто мав намір прикинутися Мартіною й виманити гроші в родини Крекенторпів. Ви не можете цього заперечити.

– Ні, ні, звичайно ж, ні.

– А потім конверт від листа, якого Емма написала їй із лондонською адресою на ньому. Конверта знайшли на території маєтку Резерфорд-Хол, а це свідчило про те, що вона тут була.

– Але задушена жінка там не була, – зазначила міс Марпл. – Принаймні у вашому розумінні. Вона з’явилася на території маєтку Резерфорд-Хол лише по тому, як її задушили. Після того, як її випхали з поїзда на залізничний насип.

– О, так.

– Тому конверт насправді свідчить лише про те, що тут був убивця . Схоже, він узяв конверта в неї разом із її іншими паперами та речами, а потім конверт, либонь, вислизнув у нього з рук – але нині я сумніваюся, що він загубив конверта внаслідок помилки. Немає сумніву, що інспектор Бейкон та й ваші люди обшукали територію маєтку дуже ретельно (чи не так?) і не знайшли його. Він був знайдений лише згодом, у бойлерній.

– Це можна зрозуміти, – сказав Кредок. – Старий садівник має звичку змітати до бойлерної всі рештки паперу, які вітер переносить по території маєтку.

– Де хлопці просто не могли його не знайти, – замислено промовила міс Марпл.

– Ви гадаєте, усе було підлаштоване так, щоб той конверт потрапив нам до рук?

– Я просто припускаю таку можливість. Зрештою, було неважко передбачити, де хлопці шукатимуть далі або навіть підказати їм, куди йти… Атож, я припускаю таку можливість. Коли конверт потрапив у ваші руки, ви перестали думати про Анну Стравинську, чи не так?

Кредок запитав:

– І ви думаєте, що то була все ж таки вона?

– Я думаю, хтось стривожився, коли ви почали наводити довідки про неї, ото й усе… Я думаю, хтось не хотів, щоб ви продовжили це розслідування.

– Повернімося до головного факту, що хтось мав намір прикинутися Мартіною, – сказав Кредок, – а потім чомусь відмовився від свого наміру. Чому?

– Це вельми цікаве запитання, – сказала міс Марпл.

– Хтось надіслав повідомлення, що Мартіна повертається до Франції, потім прилаштувався їхати в поїзді з дівчиною і вбив її під час цієї подорожі. Ви погоджуєтеся з таким припущенням?

– Не зовсім, – сказала міс Марпл. – Я думаю, ви надто ускладнюєте справу.

– Ускладнюю?! – вигукнув Кредок. – Ви зовсім збили мене з пантелику, – поскаржився він.

Міс Марпл збентежилася й почала його переконувати, що в неї й у думках не було нічого подібного.

– Скажіть мені відверто, – попросив Кредок, – ви знаєте чи не знаєте, хто задушив жінку?

Міс Марпл зітхнула.

– Мені так важко, – сказала вона, – пояснити вам суть своєї думки. Тобто я не знаю, хто вона була, але водночас я переконана в тому, хто вона була, якщо ви розумієте, про що я кажу.

Кредок рвучко підняв голову.

– Чи я розумію, про що ви кажете? Ані бельмеса не розумію. – Він виглянув у вікно. – Ваша Люсі Айлесберроу приїхала вас навідати, – повідомив він. – То я поїду геть. Моє самолюбство сьогодні перебуває на надто низькому рівні, і зустрітися з молодою жінкою, яка пашіє енергією та успіхом, я просто не здатний.

– Я подивилася у словнику, що означає слово «тонтіна», – сказала Люсі.

Вони вже обмінялися першими привітаннями, і тепер Люсі без певної мети блукала по кімнаті, доторкаючись то до китайського собаки, то до серветки на спинці стільця, то до пластикової шкатулки з шиттям і плетінням на підвіконні.

– Я так і думала, що ти його подивишся, – спокійно мовила міс Марпл.

Люсі заговорила повільно, цитуючи слова:

– Лоренцо Тонті, італійський банкір, винайшов у 1653 році таку форму щорічної ренти, за якої акції підписантів, що помирають, приєднуються до акцій живих. – Вона зробила паузу. – Переконливо, чи не так? Гадаю, така система має стосунок до нашої ситуації, і ви, певно, думали про це ще до двох останніх смертей.

Вона знову стала ходити по кімнаті – без будь-якої мети. Міс Марпл спостерігала за нею. Перед нею була зовсім інша Люсі Айлесберроу, аніж та, яку вона звикла знати.