Агата Кристи - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

Обличчя Гарольда трохи посвітлішало. Він підвівся, одягнув капелюха, пальто й покинув офіс. Треба йому все ж таки поберегтися день або два. Він ще не почував себе досить міцним. Автомобіль чекав на нього внизу, і незабаром він пропхався крізь лондонський вуличний рух до свого будинку.

Дарвін, його служник, відчинив йому двері.

– Леді Аліса щойно прибула, сер, – повідомив він.

Протягом якоїсь хвилини Гарольд дивився на нього з цілковитим нерозумінням у погляді. Аліса! Господи, хіба ж сьогодні Аліса мала приїхати додому? Він геть про це забув. Добре, хоч Дарвін його попередив. Було б не дуже добре, якби він піднявся сходами й мав здивований вигляд, побачивши її. «Хоч яка зрештою різниця?» – подумав він. Ані Аліса, ані він не мали найменших ілюзій щодо почуття, яке їх мало поєднувати. Хоч, може, Аліса й любить його, хто знає?..

А взагалі Аліса стала для нього великим розчаруванням. Він, звичайно, не був у неї закоханий, але, хоч і не красуня, вона була жінкою досить привабливою. І її родинні зв’язки, безперечно, мали йому пригодитися. Але вони пригодилися далеко не тією мірою, на яку він сподівався, бо, одружуючись з Алісою, він також думав про становище їхніх імовірних дітей. Добрі зв’язки вельми згодилися б його хлопцям. Але в них не було хлопців, не було й дівчат, і їм з Алісою залишалася тільки майбутня старість, під час якої вони не матимуть багато чого сказати одне одному й навряд чи дуже тішитимуться власним товариством.

Вона протягом тривалого часу жила з родичами й зазвичай їздила на Рив’єру взимку. Таке життя влаштовувало її, і він не мав анічогісінько проти.

Тепер він піднявся нагору до вітальні й привітав її з усією радістю, якої вимагали від нього правила доброго тону.

– Отже, ти повернулася, моя люба. Пробач, що не зміг зустріти тебе, але я затримався в Сіті. Я повернувся додому так швидко, як тільки зміг. Як тобі жилося в Сан-Рафаелі?

Аліса коротко розповіла, як їй жилося в Сан-Рафаелі. Вона була високою жінкою з русявим волоссям, гарним, дещо горбкуватим носом і туманними очима горіхового кольору. Вона говорила добре поставленим, монотонним і занудним голосом. Подорож додому минула для неї досить приємно, хоч на Ла-Манші гуляли високі хвилі. Митники в Дуврі, як завжди, поводилися надто зухвало.

– Треба було летіти літаком, – сказав Гарольд, як і щоразу. – Набагато простіше.

– Можливо, й так, але я не люблю подорожувати в небі. Такі подорожі мене нервують.

– Зате дозволяють заощадити час, – сказав Гарольд.

Леді Аліса Крекенторп нічого не відповіла. Мабуть, її більше турбувало не те, як заощадити час, а як використати його. Вона чемно запитала в чоловіка, як його здоров’я.

– Телеграма Емми дуже мене стривожила, – сказала вона. – Ти тяжко захворів, я так зрозуміла.

– Справді, справді… – відповів Гарольд.

– Якось я прочитала в газеті, – мовила Аліса, – як в одному готелі жертвами харчового отруєння стали відразу сорок людей. Я думаю, тримати їстівні продукти в холодильниках вельми небезпечно. Люди зберігають у них продукцію надто довго.

– Можливо, – погодився Гарольд.

Згадати йому чи не згадати про отруєння миш’яком? Чомусь, дивлячись на Алісу, він відчув себе нездатним повідомити її про це. У світі Аліси, подумав він, не має місця для отруєння миш’яком. Про це можна було тільки прочитати в газетах. Таке лихо не могло спіткати тебе або твою родину. А проте родину Крекенторпів воно спіткало…

Він піднявся до своєї кімнати й ліг полежати годину або дві, перш ніж перевдягтися до обіду. За обідом віч-на-віч із дружиною розмова котилася приблизно по тих самих рейках. Безпредметна, ввічлива. Дружина згадала про знайомих і друзів, із якими вона зустрічалася в Сан-Рафаелі.

– У холі на столі лежить посилка для тебе, – повідомила вона. – Зовсім невеличка.

– Справді? Я її не помітив.

– Ти знаєш, хтось розповів мені вкрай неймовірну історію про те, як у коморі чи в якомусь сараї знайшли задушену жінку. Це нібито сталося в Резерфорд-Холі. Я думаю, десь має бути ще один Резерфорд-Хол.

– Ні, – сказав Гарольд. – Це було в нашій коморі, а не десь-інде.

– Невже справді, Гарольде? Задушену жінку знаходять у коморі на території маєтку Резерфорд-Хол – а ти мені ніколи не розповідав про це!

– Розумієш, у мене ніколи не було вільного часу, і це досить-таки прикра історія. До нас вона, звичайно, не має жодного стосунку. Але в пресі писали про це багато. Поліція теж досі не дає нам спокою.