Агата Кристи - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

І тут задзвенів телефон.

Доктор Квімпер вилаявся й підняв слухавку.

– Доктор Квімпер?

– Так, я слухаю.

– Це Люсі Айлесберроу з Резерфорд-Холу. Я думаю, вам слід приїхати сюди негайно. Схоже, усі в нас захворіли.

– Захворіли? Як? Які симптоми?

Люсі розповіла йому про симптоми.

– Я негайно приїду. А поки що…

І він дав їй короткі точні інструкції.

Потім швидко вдягнувся, вкинув ще кілька речей у свою валізу швидкої допомоги й поквапився до машини.

Десь через три години лікар і Люсі, обоє вкрай перевтомлені, сіли за кухонний стіл, щоб випити по великій чашці чорної кави.

– Ось так буде краще, – сказав доктор Квімпер, осушивши свою чашку й із дзенькотом поставивши її на блюдце. – Тепер у мене трохи проясніло в голові. Отже, міс Айлесберроу, перейдімо до фактів.

Люсі подивилася на нього. Лінії перевтоми чітко проступили на його обличчі, і він тепер здавався старшим за свої сорок чотири роки, чорне волосся на скронях торкнула сивина, а під очима виднілася мережа дрібненьких зморщок.

– Наскільки я можу судити, тепер із ними буде все гаразд. Але як усе сталося? Ось що я хотів би знати. Хто готував обід?

– Я, – сказала Люсі.

– І що саме ви зготували? З усіма подробицями.

– Суп із грибами. Курку з рисом і з підливою каррі. Сілабаб 19 19 Сілабаб – збиті вершки з вином і цукром. . Гостру закуску з курячої печінки та бекону.

– Канапки «Діана», – несподівано підказав їй доктор Квімпер.

Люсі слабко всміхнулася.

– Атож. Канапки «Діана».

– Гаразд. А зараз пройдімося по вашому меню. Суп із грибами – з бляшанки, чи не так?

– Звичайно, ні. Я сама приготувала його.

– Приготувала сама. З чого саме?

– Півфунта грибів, курячий бульйон, молоко, підсмажене в маслі борошно, лимонний сік.

– Зрозуміло. І відразу напрошується висновок: справа, певно, у грибах.

– Ні, не в грибах. Я сама з’їла трохи супу, і зі мною все гаразд.

– Атож, із вами все гаразд. Я це відразу помітив.

Люсі зашарілася.

– Якщо ви вважаєте…

– Я нічого не вважаю. Ви надзвичайно розумна дівчина. Якби сталося те, про що ви подумали, гадаю, ви б тепер лежали в ліжку й стогнали більше за всіх. Проте я все про вас знаю. Я не полінувався навести довідки.

– Не розумію, навіщо це було вам.

Губи доктора Квімпера стислися в тонку похмуру лінію.

– Бо я вважаю за свій обов’язок знати все про людей, які оселяються в цьому домі. Ви сумлінна молода жінка, яка найнялася на цю службу, щоб заробляти собі на життя, і ви, схоже, не були в контакті ні з ким із родини Крекенторпів до того, як прийшли сюди працювати. Тому ви не були подругою ані Седріка, ані Гарольда, ані Альфреда і не станете допомагати жодному з них робити його брудну роботу.

– То ви справді думаєте…

– Я багато чого думаю, – сказав Квімпер. – Але я мушу бути обережним, така вже доля лікаря. А зараз продовжмо свої пошуки. Курка в підливі з каррі. Ви цю страву їли?

– Ні. Коли готуєш каррі, то стаєш ситий від одного запаху, я це давно зрозуміла. Я куштувала його, звичайно. Я поїла супу й трохи сілабабу.

– А як ви подавали сілабаб?

– В окремих вазочках, кожному по порції, – сказала вона.

– І залишилися бодай якісь рештки?

– Якщо ви маєте на увазі недоїдки, то я все вимила й поставила чистий посуд до буфету.

Доктор Квімпер застогнав.

– Деякі люди виявляють надмірну старанність, – сказав він.

– Розумію вас, але ж я не знала, як обернуться події.

– Що у вас залишилося від ваших страв?

– Залишилося трохи каррі – у мисці в коморі. Я думала на його основі зготувати гострий суп на сьогоднішню вечерю. Залишилося також трохи грибного супу. Немає вже ані сілабаба, ані підлив.

– Я візьму каррі й суп. А як чатні? 20 20 Чатні – кисло-солодка овочева приправа. Ви подавали їм чатні?

– Так, подавала. В одному з глеків.

– Я візьму й трохи чатні.

Він підвівся на ноги.

– Піду ще раз подивлюся на своїх хворих. А ви обіцяєте мені протриматися до ранку? Не спускайте очей ні з кого. На восьму годину я пришлю сюди медсестру з повними інструкціями.

– Я хочу, щоб ви сказали мені відразу. Ви думаєте, що це харчове отруєння… чи… чи отруєння справжнє, зловмисне?

– Я вже вам сказав. Лікарям не дозволено думати – вони повинні знати точно. Якщо я одержу позитивні аналізи на цих зразках їжі, то зможу зробити подальші висновки. Інакше…

– Інакше? – повторила за ним Люсі.

Доктор Квімпер поклав руку їй на плече.