Аґата Крісті - Таємнича пригода в Стайлзі

Після цих дружніх спогадів я підійшов ближче, і мене представили інспектору кримінальної поліції Джеппу, який натомість відрекомендував нас обох своєму супутнику, комісарові Саммергею.

– Навряд чи треба питати вас, джентльмени, що ви тут робите, – зауважив Пуаро.

Джепп знаюче підморгнув:

– Та ні. Мушу сказати, це досить зрозуміла справа.

Але Пуаро серйозно відповів:

– Тут я з вами не погоджуся.

– Ой, перестаньте! – уперше подав голос Саммергей. – Звичайно, усе ясно як божий день. Чоловіка спіймали на гарячому. Не розумію, як узагалі можна бути таким дурнем.

Але Джепп уважно подивився на Пуаро.

– Охолоньте, Саммергею, – жартівливо зауважив він. – Ми з мсьє вже зустрічалися, і немає людини, думку якої я врахую швидше, аніж його. Якщо не помиляюся, то він сховав якийсь козир у рукаві. Хіба не так, мсьє?

Пуаро всміхнувся.

– Я зробив певні висновки, тож так.

Саммергей усе ще був налаштований досить скептично, але Джепп уважно дивився на Пуаро.

– Досі, – сказав він, – ми бачили тільки зовнішній бік справи. У цьому й полягає недолік Скотленд-Ярду: ми дізналися про подробиці загадкового вбивства в Стайлзі тільки під час слухань. Багато залежить від того, щоби першим опинитися на місці події, як-от містер Пуаро. Нас би й досі тут не було, якби не розумний лікар, який через коронера натякнув нам про це. Але ви першим були на місці і, можливо, уже знайшли маленькі підказки. Як випливає зі свідчень на слуханнях, містер Інґлторп убив свою дружину – це так само точно, як і те, що я тут стою, і якби хтось інший, а не ви натякнув, що це не так, я б розсміявся йому в обличчя. Мушу сказати, мене здивувало, що присяжні одразу не звинуватили його в умисному вбивстві. Думаю, вони б зробили це, якби не коронер, – здавалося, він їх стримує.

– Хоча, можливо, у вашій кишені вже є ордер на його арешт, – припустив Пуаро.

Обличчя Джеппа набуло офіційного виразу.

– Можливо, так, а може, і ні, – сухо зауважив він.

Пуаро задумливо подивився на нього.

– Мсьє, мені дуже потрібно, щоби його не заарештовували.

– Смілива заява, – саркастично зауважив Саммергей.

Джепп збентежено дивився на Пуаро.

– Містере Пуаро, ви б не могли розказати нам трохи більше? Ваш натяк зрозумілий. Ви були на місці події – а ви знаєте: Скотленд-Ярд не хоче помилитися.

Пуаро серйозно кивнув.

– Я теж так думаю. Гаразд, я скажу вам таке. Ви можете використати ваш ордер і заарештувати містера Інґлторпа. Але від того не виграєте – справа проти нього одразу ж розсиплеться! Comme ça! [18] От так! ( фр. ) – І він виразно клацнув пальцями.

Обличчя Джеппа спохмурніло, хоча Саммергей недовірливо пхикнув.

Що ж до мене, я буквально занімів від подиву. Я міг зробити лише один-єдиний висновок: Пуаро збожеволів.

Джепп витяг носовичок і обережно витер лоба.

– Містере Пуаро, я не можу цього зробити. Я повірю вам на слово, але є й інші. Мене спитають, якого дідька я це зробив. Чи могли б ви розповісти трохи більше?

На мить Пуаро задумався.

– Це можна зробити, – нарешті сказав він. – Визнаю, що роблю це дуже неохоче. Ви не залишаєте мені вибору. Я б волів приховати те, що зараз роблю, але ваше зауваження справедливе – слóва бельгійського поліціянта, чиї часи вже минули, недостатньо! Але не можна заарештовувати Альфреда Інґлторпа. Мій друг Гастінґс знає, я обіцяв, що цього не станеться. Любий Джеппе, ходімо в Стайлз?

– Ну, я прийду десь за півгодини. Спочатку зустрінуся з коронером і лікарем.

– Добре. Дорогою туди зайдіть до мене – це останній будинок у селі. Я піду з вами. У Стайлзі містер Інґлторп надасть вам – або, якщо він відмовиться, що найбільш імовірно, я надам – докази, що точно вас переконають: справа проти нього необґрунтована. Домовилися?

– Це вигідна угода, – щиро сказав Джепп. – І від імені Скотленд-Ярду я дуже вам вдячний, хоча мушу зізнатися: наразі не бачу ані найменшої прогалини в доказах, але ви ж завжди просто неймовірні! Тоді до зустрічі, мсьє.

Два детективи попрямували геть, а Саммергей недовірливо всміхався.

– Ну, мій друже, – вигукнув Пуаро, перш ніж я зміг уставити слово, – що думаєте? Mon dieu! [19] Боже мій! ( фр. ) Мушу сказати, у суді я вже починав гарячкувати. Не думав, що цей чоловік може бути таким упертим, що взагалі відмовиться говорити. Безсумнівно, поведінка як у недоумкуватого.

– Е-е! Цьому є й інші пояснення, окрім недоумкуватості, – зауважив я. – Якщо це все правда, чим він міг захищатися, як не мовчанкою?