Аґата Крісті - Таємнича пригода в Стайлзі

– Тоді як ви поясните заяву містера Мейса?

Альфред Інґлторп незворушно відповів:

– Очевидно, що містер Мейс помилився.

Коронер на секунду завагався, а потім сказав:

– Містере Інґлторп, проста формальність, але не могли б ви розповісти нам, де ви були ввечері в понеділок, шістнадцятого липня?

– Насправді я не пам’ятаю.

– Містере Інґлторп, це абсурд, – різко відрубав коронер. – Подумайте ще раз.

Інґлторп похитав головою.

– Я не можу вам сказати. Здається, гуляв.

– Де саме?

– Я справді не можу пригадати.

Коронер нахмурився.

– Ви були ще з кимось?

– Ні.

– Ви зустріли кого-небудь під час прогулянки?

– Ні.

– Шкода, – сухо сказав коронер. – Тоді я змушений визнати, що ви відмовляєтеся сказати, де були в той час, коли, за словами містера Мейса, зайшли в аптеку, щоб купити стрихнін?

– Робіть як знаєте.

– Містере Інґлторп, будьте обережні.

Пуаро нервово заметушився.

– Sacré! – пробурмотів він. – Невже цей недоумкуватий чоловік хоче, щоб його заарештували?

Інґлторп дійсно справляв погане враження. Його марні спростування не переконали б і дитину. Однак коронер швидко перейшов до наступного питання, і Пуаро глибоко зітхнув із полегшенням.

– У вівторок удень ви сварилися зі своєю дружиною?

– Пробачте, – перебив Альфред Інґлторп, – вас дезінформували. Я не сварився з моєю любою дружиною. Уся ця історія абсолютно не відповідає дійсності. Я цілий день був удома.

– Хтось може це підтвердити?

– Ви маєте моє слово, – гордовито сказав Інґлторп.

Коронер не відповів.

– Є двоє свідків, які присягнуться, що чули вашу суперечку з місіс Інґлторп.

– Ці свідки помилилися.

Я був спантеличений. Чоловік говорив із такою спокійною впевненістю, що я був вражений. Подивившись на Пуаро, я зауважив на його обличчі вираз радості, якого не міг зрозуміти. Невже він остаточно переконався у вині Альфреда Інґлторпа?

– Містере Інґлторп, – сказав коронер, – ви чули, як тут повторили останні слова вашої дружини. Чи можете ви їх пояснити?

– Звичайно, можу.

– Можете?

– Це, здається, дуже просто. Кімната була тьмяно освітлена. Доктор Бауерстайн мого зросту й статури і, як і я, носить бороду. У тьмяному світлі, у конвульсіях, як це було з моєю бідною дружиною, вона сплутала його зі мною.

– Ах! – сам до себе пробурмотів Пуаро. – Це ж ідея!

– Ви думаєте, це правда? – прошепотів я.

– Я не кажу, що це правда. Але це воістину геніальне припущення.

– Ви зрозуміли останні слова моєї дружини як звинувачення, – продовжував Інґлторп, – але вони були, навпаки, звертанням до мене.

Коронер на секунду задумався, потім сказав:

– Гадаю, містере Інґлторп, що того вечора ви самі налили кави й узялися віднести її своїй дружині?

– Так, налив. Але не відніс її. Я хотів це зробити, але дізнався, що прийшов мій товариш, тож поставив каву на стіл у холі. Коли за кілька хвилин я знову прийшов, вона зникла.

Це твердження могло бути правдою, але, здається, воно не поліпшило ситуацію. У будь-якому разі він мав досить часу, щоб підсипати отруту.

У цей момент Пуаро м’яко мене штовхнув, указуючи на двох чоловіків, які сиділи біля дверей. Один – маленький гостролиций брюнет, схожий на тхора, інший – високий і стрункий.

Я запитливо глянув на Пуаро. Той на вухо прошепотів мені:

– Ви знаєте, хто цей невисокий чоловік?

Я похитав головою.

– Це інспектор кримінальної поліції Джеймс Джепп зі Скотленд-Ярду – Джиммі Джепп. Інший чоловік теж зі Скотленд-Ярду. Мій друже, події розвиваються швидко.

Я пильно дивився на двох чоловіків. Вони не нагадували поліціянтів. Я б ніколи не запідозрив, що це представники влади.

Я все ще дивився на них, коли раптом почув вердикт:

– Умисне вбивство особою чи кількома особами.

Коли ми вийшли із «Стайлайтіз Армз», легким натиском руки Пуаро поманив мене вбік. Я зрозумів причину. Він чекав чоловіків зі Скотленд-Ярду.

За кілька хвилин вони з’явилися, і Пуаро відразу ж підійшов до нижчого чоловіка.

– Інспекторе Джепп, боюся, ви мене не пам’ятаєте.

– Та це ж містер Пуаро! – вигукнув інспектор і повернувся до іншого. – Ви чули, що я розповідав про містера Пуаро? 1904 року ми працювали разом – справа фальшивомонетника Аберкромбі; пам’ятаєте, він утік до Брюсселя? А, це були великі дні, мсьє. А пам’ятаєте «Барона» Алтара? Пройдисвіт, якого ще пошукати треба! Він вислизав із лап половини поліціянтів Європи. Але ми взяли його в Антверпені – завдяки містерові Пуаро.