Аґата Крісті - Таємнича пригода в Стайлзі

Пуаро схопив капелюх, підкрутив вуса і, ретельно змахнувши уявні порошинки зі свого рукава, кивнув мені, щоб я спускався за ним. Ми приєдналися до детективів і попрямували в Стайлз.

Я думаю, що поява двох чоловіків зі Скотленд-Ярду була шоком, особливо для Джона, хоча, звичайно, після вироку він розумів, що це було тільки питанням часу. І все ж таки присутність детективів прояснила йому ситуацію краще, аніж будь-що інше.

Дорогою Пуаро пошепотівся про щось із Джеппом, і той попросив усіх домочадців, за винятком прислуги, зібратися разом у вітальні. Я зрозумів усю вагомість цього: Пуаро любив хвалитися.

Особисто я не був налаштований оптимістично. Пуаро, можливо, мав вагомі причини вірити в невинність Інґлторпа, але така людина, як Саммергей, вимагатиме вагомих доказів, а я дуже сумнівався, що наш детектив їх мав.

За якийсь час усі зібрались у вітальні, і Джепп зачинив двері. Пуаро ввічливо посадив усіх у крісла. Усі погляди були прикуті до людей зі Скотленд-Ярду. Думаю, ми вперше зрозуміли, що все це не поганий сон, а реальність. Колись ми тільки читали про таке – тепер самі були акторами у драмі. Завтра всі газети Англії ряснітимуть заголовками:

Будуть світлини Стайлзу й фото з підписами «Родина виходить зі слухань» – місцевий фотограф не сидить без діла! Усе таке, про що сто разів можна прочитати, – те, що відбувається з кимось, але не з вами. І тепер тут, у цьому будинку, скоєно вбивство. Перед нами були «слідчі у справі». У моїй голові ще виринали слушні фрази та зауваження, коли Пуаро взяв слово.

Думаю, всі були трохи здивовані, що саме він, а не один з офіційних детективів узяв на себе ініціативу.

– Мадам і мсьє, – сказав Пуаро, уклоняючись, наче він знаменитість, яка збирається виступити з лекцією. – Я попросив вас зібратися тут усіх разом із певної причини. Вона стосується містера Альфреда Інґлторпа.

Інґлторп сидів трохи відособлено – думаю, кожен підсвідомо відсунув стілець трохи далі від нього – і трохи напружився, коли Пуаро вимовив його ім’я.

– Містере Інґлторп, – Пуаро звернувся безпосередньо до нього, – над будинком нависла дуже темна тінь – тінь убивства.

Інґлторп сумно похитав головою.

– Моя бідна дружина, – пробурмотів він. – Бідна Емілі! Це жахливо.

– Я не думаю, мсьє, – багатозначно сказав Пуаро, – що ви розумієте, наскільки жахливо це може бути для вас. – І оскільки Інґлторп, здавалося, не зрозумів, він додав: – Містере Інґлторп, ви зараз у дуже великій небезпеці.

Двоє детективів заметушилися. Я бачив, як з губ Саммергея вже готове було злетіти офіційне застереження: «Усе, що ви скажете, буде використано проти вас». Пуаро продовжував:

– Мсьє, тепер ви розумієте?

– Ні. Що ви маєте на увазі?

– Я маю на увазі, – неквапно сказав Пуаро, – що вас підозрюють в отруєнні вашої дружини.

Це спокійне висловлювання спровокувало в кімнаті тихі вигуки.

– Боже мій! – першим вигукнув Інґлторп. – Яка потворна думка! Я отруїв мою дорогу Емілі!

– Не думаю, – Пуаро пильно за ним спостерігав, – що ви повністю розумієте, які несприятливі для вас свідчення ви дали на слуханні. Містере Інґлторп, розуміючи, що я щойно вам повідомив, ви досі відмовляєтеся сказати, де були в понеділок о шостій годині вечора?

Зі стогоном Альфред Інґлторп знову сів і затулив руками обличчя. Пуаро підійшов і встав над ним.

– Кажіть! – грізно крикнув він.

Роблячи зусилля, Інґлторп підняв своє обличчя від рук. Потім повільно й обдумано похитав головою.

– Ви не говоритимете?

– Ні. Я не вірю, що люди можуть бути настільки жахливими, щоб звинуватити мене в тому, що ви кажете.

Пуаро задумливо кивнув, як чоловік, який уже прийняв рішення.

– Soit! [21] Хай буде так! ( фр. ) – сказав він. – Тоді я змушений говорити замість вас.

Альфред Інґлторп знову схопився на ноги.

– Ви? Як ви можете говорити? Ви не знаєте, – різко випалив він.

Пуаро повернувся до нас обличчям.

– Мадам і мсьє! Я говорю! Слухайте! Я, Еркюль Пуаро, стверджую, що чоловік, який минулого понеділка о шостій годині вечора зайшов в аптеку й купив стрихнін, був не містер Інґлторп, оскільки того дня о шостій годині містер Інґлторп супроводжував місіс Райкес, яка поверталася додому з сусідньої ферми. Я можу надати вам не менше п’яти свідків, які присягаються, що бачили їх разом о шостій чи одразу після шостої, і, як ви знаєте, «Еббі Фарм», будинок місіс Райкес, розташований як мінімум за дві з половиною милі від села. Тож у його алібі немає абсолютно ніяких сумнівів!