Аґата Крісті - Таємнича пригода в Стайлзі

На мить повисла тиша. Першим заговорив Джепп, який був здивований найменше.

– Можу сказати, – вигукнув він, – ви молодчина! Містере Пуаро, ви не помилилися! Гадаю, ці ваші свідки надійні?

– Voilà! Я підготував список – їхні імена й адреси. Звичайно ж, ви мусите з ними зустрітися. Але побачите: усе гаразд.

– Я в цьому певен, – знизив голос Джепп. – Дуже вам вдячний. Заарештувавши його, наробили б ми проблем. – Він повернувся до Інґлторпа. – Але, вибачте мене, сер, чому ви не сказали всього цього на слуханнях?

– Я скажу вам чому, – перебив Пуаро. – Ходили чутки…

– Дуже злостиві, які цілковито не відповідають дійсності, – схвильовано перебив Альфред Інґлторп.

– А містеру Інґлторпу не хотілося б зараз ніяких скандалів. Правду кажу?

– Щиру правду, – кивнув Інґлторп. – Мою бідну Емілі ще навіть не поховали, тож ви можете уявити, як я переживав, щоб не поповзли й інші брехливі чутки?

– Між нами, сер, – зауважив Джепп, – для мене краще будь-які чутки, аніж бути заарештованим за вбивство. І я смію припустити, що ваша бідна дружина вважала б так само. І, якби не мсьє Пуаро, вас би таки точно заарештували!

– Безсумнівно, я був дурнем, – пробурмотів Інґлторп. – Але ви не знаєте, інспекторе, як мене цькували й обмовляли. – І він кинув недобрий погляд на Івлін Говард.

– Тепер, сер, – сказав Джепп, звертаючись до Джона, – якщо можна, я хотів би оглянути спальню леді, потім трохи побалакати з прислугою. Ні про що не турбуйтеся. Містер Пуаро покаже мені, куди йти.

Коли всі вийшли з кімнати, Пуаро повернувся й подав мені знак слідувати за ним нагору. Там схопив мене за руку й відвів убік.

– Швидко йдіть в інше крило. Стійте там, просто біля оббитих сукном дверей. Нікуди не йдіть, поки я не прийду. – А потім, швидко обернувшись, він приєднався до двох детективів.

Я прислухався до його вказівок і став біля оббитих сукном дверей, дуже здивований, чому він мене про це попрохав. Чому я повинен стояти на сторожі саме в цьому місці? Я уважно вдивлявся в коридор перед собою. Раптом у голову прийшла думка: усі кімнати, окрім покоїв Синтії Мердок, знаходилися в лівому крилі. Цікаво, чи це якось пов’язано? Чи я мав стежити, щоб хтось не прийшов чи не пішов? Я сумлінно стояв на своєму посту. Минуло кілька хвилин. Ніхто не прийшов. Нічого не сталося.

Напевно, минуло хвилин із двадцять, коли Пуаро приєднався до мене.

– Ви нікуди не ходили?

– Ні, я стояв непорушно, як скеля. Нічого не сталося.

– Ох! – Був він задоволений чи розчарований? – Ви взагалі нічого не бачили?

– Ні.

– Але ви напевно щось чули? Великий гуркіт, так, mon ami ?

– Ні.

– Таке можливо? Ах, але я серджуся на себе! Зазвичай я не такий незграба. Я просто зробив необережний жест лівою рукою, – а я знаю жести Пуаро, – і столик біля ліжка впав!

Він здавався таким по-дитячому засмученим і пригніченим, що я поспішив його заспокоїти.

– Нічого страшного, друже. Яке це має значення? Ваш тріумф унизу розхвилював вас. Мушу сказати, це було несподіванкою для всіх нас. Мабуть, у стосунках Інґлторпа і місіс Райкес є щось таке, що змусило його так уперто мовчати. Що тепер робитимете? І де ті хлопці зі Скотленд-Ярду?

– Пішли вниз, щоб допитати прислугу. Я показав їм усі наші знахідки. Я розчарований Джеппом. У нього немає свого методу!

– Привіт! – гукнув я, виглядаючи у вікно. – Тут доктор Бауерстайн. Думаю, ви маєте рацію щодо цього чоловіка, Пуаро. Він мені не подобається.

– Він розумний, – задумливо зауважив Пуаро.

– Ох, розумний, як диявол! Мушу сказати, я був дуже втішений, коли побачив, у якому стані він був у вівторок. Ви ніколи не бачили такого видовища! – І я описав йому докторові пригоди. – Він нагадував опудало! Обліплений брудом з голови до ніг.

– Ви його бачили?

– Так. Звичайно, він не хотів заходити – це було відразу після вечері, – але містер Інґлторп наполіг.

– Що? – Пуаро схопив мене за плечі. – Доктор Бауерстайн був тут у вівторок увечері? Тут? І ви мені про це не сказали? Чому ви мені не сказали? Чому? Чому?

Здавалося, його охопило безумство.

– Мій любий Пуаро, – обурився я, – не думав, що вас це зацікавить. Не знав, що це важливо.

– Важливо? Надзвичайно важливо! Отже, доктор Бауерстайн був тут у вівторок увечері – у ніч убивства. Гастінґсе, ви не розумієте? Це все змінює, усе!

Я ніколи не бачив його таким засмученим. Відпустивши мене, він механічно поправив пару підсвічників, усе ще бурмочучи про себе: «Так, це все змінює, усе».