Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Так. Ця моїх сподівань не виправдала. Усе тут склалося вкрай невдало.

– Атож, тут ви опинилися у вельми скрутній позиції, адже в будь-яку хвилину ми могли зацікавитися вашим минулим.

Мері Дав, котра вже опанувала себе, дозволила своїм бровам підскочити.

– Даруйте, інспекторе, але моє минуле безневинне, запевняю вас.

– Так, безневинне, – весело погодився інспектор Ніл. – Ми нічого не маємо проти вас, міс Дав. Хоч я не міг не звернути увагу на дивний збіг, що три останні будинки, де ви так чудово служили, були пограбовані, кожен через три місяці, після того як ви звідти пішли. Грабіжники були напрочуд добре поінформовані, де зберігаються норкові манто, коштовності й таке інше. Справді дивний збіг, чи не так?

– Збіги трапляються, інспекторе.

– О, так, – сказав Ніл. – Вони трапляються. Але вони не повинні траплятися надто часто, міс Дав. Мені здається, – додав він, – що ми з вами зустрінемося в близькому майбутньому.

– Я не хочу бути з вами грубою, інспекторе, але сподіваюся, що більше зустрітися нам не доведеться.

Міс Марпл розгладила рукою верх своєї валізи, запхала всередину кінець вовняної шалі й закрила кришку. Вона озирнулася навколо у своїй спальні. Ні, вона нічого не забула. Крамп увійшов, щоб забрати її багаж. Міс Марпл увійшла до сусідньої кімнати, щоб попрощатися з міс Ремсботтом.

– Боюся, – сказала міс Марпл, – що як слід не віддячила вам за вашу гостинність. Сподіваюся, десь у майбутньому я здобуду ваше прощення.

– Ха, – сказала міс Ремсботтом.

Вона, як завжди, розкладала пасьянс.

– Чорний валет, червона дама, – промовила вона, а тоді метнула скоса швидкий погляд на міс Марпл. – Сподіваюся, ви з’ясували те, що хотіли з’ясувати? – спитала вона.

– Так, з’ясувала.

– І я сподіваюся, ви про все розповіли поліційному інспектору? Він зможе довести злочин?

– Я майже впевнена, що він його доведе, – сказала міс Марпл. – Хоч це й може забрати в нього трохи часу.

– Я вас не запитую ні про що, – сказала міс Ремсботтом. – Ви дуже прониклива жінка. Я це зрозуміла відразу, як вас побачила. Я не звинувачую вас за те, що ви зробили. Зло є злом, і його треба карати. У цій родині погана спадковість. Богу дякувати, не по нашій лінії. Елвіра, моя сестра, була дурепою. Але не більше того. Чорний валет, – повторила міс Ремсботтом, доторкнувшись до карти. – Вродливий, але з чорним серцем. Цього я й боялася. Іноді ти не можеш перешкодити собі любити грішника. Той хлопець умів сподобатися жінкам. Навіть до мене підкочувався. Набрехав про час, коли пішов від мене в той день. Я не стала йому заперечувати, але відразу запідозрила – тут щось не так. І чим далі, то підозра моя зростала. Але він син Ельвіри – як могла я сказати щось проти нього? Утім, ви справедлива жінка, міс Марпл, а справедливість повинна перемогти. Хоч його дружини мені шкода.

– Мені теж, – сказала міс Марпл.

У холі Пет Фортеск’ю чекала її, щоб попрощатися.

– Мені не хочеться, щоб ви нас покинули, – сказала вона. – Мені бракуватиме вас.

– Мені пора звідси їхати, – сказала міс Марпл. – Я закінчила те, задля чого сюди приїхала. Це було не дуже приємно. Але ви повинні зрозуміти – не можна дозволити, щоб зло перемагало.

Пет здавалася спантеличеною.

– Я вас не розумію.

– Нічого дивного, моя люба. Але, можливо, одного дня ви мене зрозумієте. Якщо хочете послухатися моєї поради, то коли щось у вашому житті почне складатися не так, то найліпшим виходом для вас, я думаю, буде повернутися в ту країну, де ви були щасливою в дитинстві. Повертайтеся до Ірландії, моя люба. До коней і собак. До всього, що вам дороге.

Пет кивнула головою.

– Іноді я думаю, мені слід було зробити це, коли помер Фредді. Але в такому випадку, – її голос змінився й полагіднів, – я ніколи не зустрілася б із Лансом.

Міс Марпл зітхнула.

– Ми тут не залишаємося, – сказала Пет. – Ми повертаємося до Східної Африки, як тільки тут усе буде прояснено. Я така рада.

– Нехай Бог благословить вас, люба дитино, – сказала міс Марпл. – Людина потребує багато мужності, щоб пройти крізь життя. Я думаю, у вас вона є.

Вона поплескала Пет по руці й, відпустивши її, пішла до парадних дверей, за якими чекало її таксі.

Міс Марпл приїхала додому пізно ввечері того дня.

Кітті – остання випускниця притулку Святої Віри – відчинила перед нею двері й привітала її, сяючи від радості.

– Я приготувала вам на вечерю оселедця, міс. Я така рада, що ви повернулися додому – ви бачите, що в домі все дуже гарно. Я тут усе ретельно прибрала.