Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– О, так, – сказала Дженніфер Фортеск’ю, – догляд за хворим має велике значення, коли йдеться про запалення легенів, хоч, звичайно, нові ліки нині творять чудеса й за одужання не треба вести тривалу й виснажливу битву, як раніше.

– Я переконана, ви були чудовою доглядальницею, моя люба, – сказала міс Марпл. – Саме тоді почався ваш роман чи не так? Я хочу сказати, що ви приїхали сюди доглядати містера Персівала.

– Так, – сказала Дженніфер. – Атож, саме так усе й почалося.

Її голос не свідчив про бажання продовжувати цю розмову, проте міс Марпл не звернула найменшої уваги на її небажання.

– Вислуховувати всякі плітки, звичайно, не годиться, але таких стареньких жінок, як я, завжди цікавлять розповіді про людей, які живуть у тому самому домі, що й вони. То що я пак казала? О, так. Тут була інша доглядальниця спочатку, але потім її звільнили з роботи, чи не так? За недбалість, либонь.

– Ні, я не думаю, що її звільнили за недбалість, – заперечила Дженніфер. – Здається, у неї дуже тяжко захворів батько, і я прийшла їй на зміну.

– Розумію, – сказала міс Марпл. – І ви закохалися одне в одного, і так воно все склалося. Дуже, дуже приємно.

– Я не дуже в цьому переконана, на жаль, – сказала Дженніфер Фортеск’ю. – Мені часто хочеться, – її голос затремтів, – мені часто хочеться знову повернутися до лікарняних палат.

– О, так, так, я розумію. Ви любили свою професію.

– Я не дуже любила її в той час, але тепер, коли про це думаю… Розумієте, життя в мене дуже одноманітне. День за днем я не маю чого робити, а Вал не може відірватися від своїх справ.

Міс Марпл похитала головою.

– Джентльменам доводиться так багато працювати сьогодні, – сказала вона. – Схоже, вони ніколи не мають дозвілля незалежно від того, скільки грошей приносить їм така напружена трудова діяльність.

– Атож, і це нерідко робить життя їхніх дружин самотнім і нецікавим. Я часто думаю, що мені було не варт сюди приходити, – сказала Дженніфер. – Так мені й треба. Не слід було цього робити.

– Чого саме вам не слід було робити, моя люба?

– Не слід було одружуватися з Валом. Але куди тепер дінешся, – раптом зітхнула вона. – Не розмовляймо більше про це.

Міс Марпл слухняно перевела розмову на нові спідниці, які демонструвалися на виставках моди в Парижі.

– Як добре ви вчинили, що не урвали мою розмову саме тепер, – сказала міс Марпл, коли постукала у двері кабінету інспектора Ніла й він дозволив їй увійти. – У мене залишалися один або два маленькі пункти, які мені треба було прояснити. – Вона додала з докором у голосі: – Ми не закінчили нашу попередню розмову.

– Прошу у вас пробачення, міс Марпл. – Інспектор Ніл подивився на неї зі своєю чарівною усмішкою. – Мабуть, я повівся досить брутально. Я покликав вас, щоб порадитися з вами, але розмовляв лише сам, а вам не дав і слова сказати.

– Пусте, – відразу заспокоїла його міс Марпл. – Бо, бачите, я тоді була не цілком готова викласти всі свої карти на стіл. Я ніколи не готова зробити звинувачення, поки остаточно не переконаюся в тому, що воно слушне. Тобто не маю абсолютної певності. А тепер я цілком упевнена.

– У чому ви цілком упевнені, міс Марпл?

– Як-то в чому? У тому, хто вбив містера Фортеск’ю, звичайно. Коли ви розповіли мені про мармелад, то це відразу прояснило справу, тобто мені стало очевидно, хто його вбив і як саме.

Інспектор Ніл заморгав очима.

– Я прошу пробачення, – сказала міс Марпл, помітивши, як він зреагував на її слова. – Боюся, мені не завжди вдається як слід прояснити свою точку зору.

– Я не зовсім розумію, міс Марпл, про що ми з вами говоримо.

– У такому разі, – сказала міс Марпл, – мабуть, ліпше почати цю розмову від самого початку. Звичайно, якщо ви маєте вільний час. Певно, мені треба викласти перед вами мою власну точку зору. Розумієте, я багато говорила тут із людьми: зі старою міс Ремсботтом, з місіс Крамп та з її чоловіком. Він, звичайно, брехун, але це не так важливо, бо якщо ви знаєте про брехуна, що він брехун, то результат виходить однаковий. Але мені треба було прояснити питання про телефонні дзвінки, нейлонові панчохи й таке інше.

Інспектор Ніл знову заморгав: навіщо він дозволив затягти себе в цю балаканину і які він мав підстави подумати, що міс Марпл може бути надійною помічницею з ясним розумом?! Проте він сказав собі, що хоч у голові в неї цілковита каша, проте якусь корисну інформацію вона могла зібрати. Усіма успіхами, яких інспектор Ніл домігся у своїй професії, він завдячував своєму вмінню слухати. Тож і тепер він наготувався уважно слухати.