Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Так. Містер Фортеск’ю не міг залишити його без жодного шилінга, тому зробив молодшим партнером у фірмі, але не спілкувався з ним уже протягом кількох років, і якщо про Ланса хто-небудь згадував, то він мав звичай казати: «Не нагадуйте мені про того пройдисвіта. Він не мій син». А проте…

– Так, міс Дав?

Мері повільно промовила:

– А проте я не здивувалася б, якби старий Фортеск’ю надумав повернути його сюди.

– Що наштовхнуло вас на цю думку?

– Бо близько місяця тому старий Фортеск’ю мав жахливу сварку з Персівалем – він виявив, що Персівал прокрутив якусь оборудку в нього за спиною, – я не знаю, що то було, – і його опанувала скажена лють. Персівал перестав бути для нього чудовим хлопцем. А втім, останнім часом він також дуже змінився.

– Містер Фортеск’ю дуже змінився?

– Ні. Я мала на увазі Персівала. Він ходив із таким виразом, ніби щось тривожило його до смерті.

– А тепер розкажіть мені про слуг. Ви вже описали Крампів. Кого ще ви тут маєте?

– Ґледіс Мартін – покоївка або офіціантка, як вони тепер полюбляють себе називати. Вона прибирає в нижніх кімнатах, накриває на стіл, виносить брудний посуд, допомагає Крампу прислуговувати під час трапез. Дуже пристойна дівчина, але не вельми розумна. Трохи гугнявить.

Ніл кивнув головою.

– Елен Кертіс – прибиральниця. Літня жінка, дуже дратівлива й дуже сердита, але свою справу робить добре і є прибиральницею найвищого класу. Є ще тимчасові помічниці – їх наймають у міру потреби.

– І більше в домі ніхто не живе?

– Живе. Старенька міс Ремсботтом.

– Хто вона така?

– Своячка містера Фортеск’ю, сестра його першої дружини. Його дружина була значно старшою, ніж він, а її сестра значно старша, аніж була вона, отже, їй років сімдесят із великим лишком. Вона має власну кімнату на другому поверсі, сама готує собі їжу й сама себе обслуговує, одна з жінок лише приходить прибирати в неї. Вона досить ексцентрична особа й ніколи не любила свого зятя, але переїхала сюди жити, ще коли її сестра була жива, і залишилася тут, коли та померла. Містер Фортеск’ю ніколи не звертав на неї особливої уваги. Але вона особа з характером, я вам скажу, ця тітонька Ефі.

– І це всі?

– Так, це всі.

– Отже, ми прийшли до вас, міс Дав.

– Ви хочете знати про мене подробиці? Я сирота. Закінчила курси секретарок при коледжі Святого Алфреда. Працювала друкаркою-стенографісткою спочатку в одному місці, потім перейшла у друге, але зрештою вирішила, що така робота не для мене, і розпочала свою нинішню кар’єру. Я працювала у трьох різних родинах. Через рік або півтора я стомлююся працювати на одному місці й перебираюся на друге. У «Тисовій хатині» працюю вже понад рік. Я надрукую прізвища та адреси своїх колишніх працедавців і передам їх вашому сержанту, залишивши для себе копії. Це вас задовольнить?

– Цілком, міс Дав. – Ніл помовчав хвилину, споглядаючи у своїй уяві картину, на якій міс Дав підсипає отруту в каву містера Фортеск’ю. Його розум помандрував далі назад, і він побачив, як вона методично збирає тисові ягоди й складає їх у маленький кошик. Глибоко зітхнувши, він повернуся до реальності та в теперішній час.

– А зараз я хотів би побачитися з дівчиною, як там її… Ґледіс… а потім із прибиральницею Елен. – Він додав, підводячись на ноги: – До речі, міс Дав, чи ви, бува, не знаєте, навіщо містер Фортеск’ю носив зерно у своїй кишені?

– Зерно? – Вона подивилася на нього поглядом, у якому він прочитав лише невдаваний подив.

– Так, зерно. Це вам щось підказує, міс Дав?

– Анічогісінько.

– Хто готує одяг для містера Фортеск’ю?

– Крамп.

– Зрозуміло. Містер Фортеск’ю і місіс Фортеск’ю сплять в одній кімнаті?

– Так. Він, звичайно, мав свою окрему гардеробну та ванну кімнату, вона – також… – Мері подивилася на годинник на зап’ястку. – Думаю, тепер вона повернеться додому дуже скоро.

Інспектор підвівся на ноги. Він сказав дуже люб’язним голосом:

– Ви не скажете мені одну річ, міс Дав? Мені здається дуже дивним, що хоч ми маємо лише три майданчики для гри в гольф у найближчій околиці, а проте досі не вдалося знайти місіс Фортеск’ю на жодному з них?

– Щодо мене, то я нічого особливо дивного в цьому не бачу. Не виключено, що вона й не збиралася грати в гольф.

Голос Мері прозвучав дуже сухо. Інспектор гостро сказав:

– Я був точно поінформований, що вона грає в гольф.

– Вона взяла свої ключки для гольфу й сказала, що збирається грати. Звичайно, поїхала на власному автомобілі.