Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

Коридором до них прямували полковник Арбатнот і Макквін.

– Ходімо в моє купе, – сказав Макквін. – Там ще не постелено на ніч. Я намагаюся зрозуміти, чи ваша політика в Індії…

Чоловіки пройшли повз них і попрямували до Макквінового купе.

Місіс Габбард побажала Пуаро добраніч.

– Гадаю, я відразу ж ляжу та читатиму, – сказала вона. – На добраніч.

– На добраніч, мадам.

Пуаро пішов у своє купе, що було поруч із Ретчеттовим. Він роздягнувся, ліг, ще півгодини почитав, а потім вимкнув світло. Він прокинувся через кілька годин, щось його злякало. Він знав, що саме розбудило його – гучний стогін, майже крик, десь поряд. У той же час різко зателенькав дзвінок.

Пуаро сів та ввімкнув світло. Він помітив, що потяг стоїть, імовірно, на станції.

Той крик стривожив його. Він пригадав, що сусіднє купе займає Ретчетт. Пуаро встав з ліжка й відчинив двері саме в той момент, коли коридором пробіг провідник і постукав у двері Ретчетта. Пуаро спостерігав через прочинені двері. Провідник постукав знову. Задзвонив дзвінок, і над іншими дверима далі по коридору спалахнуло світло. Провідник озирнувся через плече.

І в ту ж мить із сусіднього купе пролунав голос:

– Ce n ’ est rien. Je me suis trompé [23] Нічого. Я помилився ( фр. ). .

– Bien, Monsieur . – Провідник поспішив стукати в двері, над якими світилося світло.

Пуаро повернувся в ліжко, він заспокоївся та вимкнув світло. Перед тим подивився на годинник. Було за двадцять три хвилини перша.

Знову заснути виявилося проблематично. По-перше, Пуаро не вистачало руху потяга. Якщо зовні була станція, то вона була на диво тиха. І навпаки, шум потяга здавався незвично голосним. За сусідніми дверима він чув метушню Ретчетта: клацання, коли він висунув рукомийник, звук води з крана, плюскіт, ще одне клацання, коли рукомийник знову склався. З коридору почулося чиєсь човгання у хатніх капцях.

Еркюль Пуаро лежав, утупившись у стелю. Чому на цій станції так тихо? Він відчув, що в нього пересохло в горлі. Він забув замовити пляшку мінеральної води, як робив зазвичай. Пуаро знову глянув на годинник. Лише чверть на другу. Викличе провідника і попросить води. Він саме зібрався натиснути ґудзик дзвінка, але зупинився, тому що в тиші пролунав інший дзенькіт. Зрештою, провідник не зможе відповісти на обидва дзвінки одночасно!

Дзень… дзень… дзень…

Знову й знову. Де ж той провідник? Хтось явно втрачав терпіння.

Дзень…

Хто б то не дзвонив, він уперто тримав палець на ґудзику дзвінка. Раптом почулися квапливі кроки провідника, вони луною віддавали у проході.

Він постукав у чиїсь двері неподалік від Пуаро.

Тоді почулися голоси: шанобливий і примирливий голос провідника та жіночий – наполегливий гомінкий. Місіс Габбард!

Пуаро всміхнувся!

Суперечка – якщо це була вона – тривала деякий час. У пропорціях дев’яносто відсотків слова місіс Габбард переважали заспокійливі десять відсотків провідника. Нарешті справу, здається, владнали. Пуаро чітко розчув:

– Bonne nuit [24] На добраніч ( фр. ). , мадам. – І двері зачинилися.

Пуаро натиснув на ґудзик дзвінка.

Провідник з’явився миттю. Здавалося, він збуджений і схвильований.

– De l ’ eau minerale, s ’ il vous plait [25] Мінеральної води, будь ласка ( фр. ). .

– Bien, Monsieur [26] Так, мсьє ( фр. ). . – Напевно, блиск в очах Пуаро змусив провідника вилити душу.

– La Dame Americaine … [27] Та американська леді… ( фр. )

– Так?

Він витер піт із чола.

– Тільки уявіть, що в мене з нею було! Вона твердить, – так, і досі твердить , – що в її купе чоловік! От уявіть собі, мсьє. У такому обмеженому просторі, – він обвів рукою навколо. – Де б він там заховався? Я переконую її. Стверджую, що це неможливо. А вона наполягає. Вона прокинулася, а в купе чоловік. То я й запитав, як він міг вийти і замкнути двері зсередини. Але вона не чує жодних аргументів. Начебто в нас і без цього недостатньо проблем. Цей сніг…

– Сніг?

– Авжеж. Мсьє не помітив? Потяг зупинився. Ми заїхали в замет. Бозна як надовго ми тут застрягли. Пам’ятаю, як одного разу сніжило весь тиждень.

– А де ми є?

– Між Віньківцями та Бродом.

– Là là? – сказав роздратовано Пуаро.

Провідник пішов і повернувся з водою.

– Bon soir, Monsieur [28] Доброго вечора, мсьє ( фр. ). .

Пуаро випив склянку води і вклався спати.

Він саме засинав, коли щось знову розбудило його. Цього разу наче щось важке глухо гепнуло біля дверей.