Аґата Крісті - Випробування невинуватістю

– Чому ви прийшли? О, чому ви взагалі приїхали?

Він не зводив з неї безпомічного погляду.

– Я вас не розумію. Ви не хочете, щоб ім’я вашого брата стало незаплямованим? Не хочете відновлення справедливості?

– Справедливість! – Вона жбурнула в нього цим словом.

Він повторив:

– Я не розумію…

– Гаразд, продовжимо про справедливість! Що з того для Джеко? Він помер. Тепер річ не в Джеко. А в нас !

– Про що ви?

– Не має значення, хто винен. Ідеться про невинуватих.

Вона вчепилася пальцями в його плече.

– Ми – от що важить. Ви не бачите, що зробили з нами всіма?

Він утупився в неї.

Із темряви вулиці виринула чоловіча постать.

– Доктор Калґарі? – запитав чоловік. – Під’їхало ваше таксі, сер. Щоб підвезти вас до Драймута.

– А… е-е-е… дякую.

Калґарі знову повернувся до Естер, але вона зайшла до будинку.

Вхідні двері гримнули.

Відкинувши з високого чола темне волосся, Естер повільно піднімалася сходами. Кірстен Ліндстром зустріла її на сходовому майданчику.

– Він пішов?

– Так, пішов.

– Ти надто вражена, Естер. – Кірстен Ліндстром обережно поклала руку на її плече. – Ходи зі мною. Дам тобі трохи коньяку. Так багато всього трапилося.

– Кірсті, я не хочу коньяку.

– Може, й не хочеш, але він піде тобі на користь.

Не опираючись, молода жінка дозволила міс Ліндстром провести себе коридором до її маленької кімнатки. Взяла бренді й почала поволі попивати його. Кірстен роздратовано мовила:

– Усе сталося надто несподівано. Нас мали попередити. Чому містер Маршалл спершу не написав нам?

– Мабуть, доктор Калґарі попросив його. Він хотів прийти й розповісти нам особисто.

– Прийти й розповісти нам особисто, от іще! Як, він гадав, ми сприймемо новину?

– Мабуть, – дивним, байдужим тоном відповіла Естер, – він вирішив, що ми зрадіємо.

– Радіти тут чи ні, та однозначно це шок. Йому не слід було так робити.

– Хоча це сміливо з його боку, – мовила Естер. На її обличчі з’явився рум’янець. – Я думаю, для нього це було непросто. Прийти і сказати родині, що її член, якого засудили за вбивство та який помер у в’язниці, справді не був винуватим. Так, вочевидь, це справді мужньо, але, – додала вона, – хай там як, не треба було цього робити.

– Так, ми всі так думаємо, – швидко підтакнула міс Ліндстром.

Естер подивилася на неї із зацікавленням, яке вивело її із задуми.

– Ви це теж відчуваєте, Кірсті? Я вважала, що тільки я.

– Я ж не дурна, – різко кинула міс Ліндстром. – Я навіть можу передбачити певні варіанти подій, які твій доктор Калґарі, схоже, не взяв до уваги.

Естер підвелася.

– Піду до батька.

Кірстен погодилася.

– Так. Тепер у нього буде час поміркувати, як найкраще вчинити.

Коли Естер увійшла до бібліотеки, Ґвенда набирала номер. Батько поманив її жестом, і Естер умостилася на підлокітникові крісла.

– Ми намагаємося зв’язатися з Мері та Мікі, – пояснив він. – Їм потрібно негайно про це повідомити.

– Алло, – сказала Ґвенда Вон. – Це місіс Дюррант? Мері? Це Ґвенда Вон. З вами говоритиме ваш батько.

Лео підійшов і взяв слухавку.

– Мері? Як ти? А Філіп? Добре. Сталося дещо незвичайне… Думаю, вам слід про це відразу ж дізнатися. Нас відвідав такий собі доктор Калґарі. Він приніс листа від Ендрю Маршалла. Це стосується Джеко. Схоже (це взагалі щось надзвичайне), історія, яку Джеко розповідав на судовому процесі, про те, що хтось підвіз його до Драймута, правдива. Доктор Калґарі був тим чоловіком, що підвозив його…

Він замовк, слухаючи дочку.

– Так, Мері, не вдаватимусь у подробиці, чому він вчасно не з’явився. Потрапив у аварію, струс мозку. Все це повністю підтверджено. Я зателефонував, бо гадаю, що ми повинні якомога швидше тут усі зібратися. Мабуть, і Маршалла слід запросити приїхати. Вважаю, нам потрібна ґрунтовна юридична консультація. Може б, ти з Філіпом… Так… Так, я знаю, люба. Але, думаю, це важливо … Так… добре, зателефонуй пізніше, якщо маєш бажання. Я спробую зв’язатися з Мікі.

Він повісив слухавку.

Ґвенда Вон підійшла до телефона.

– Спробувати набрати Мікі зараз?

Естер спитала:

– Гвендо, можна я спочатку зателефоную? Це не забере багато часу. Хочу зв’язатися з Дональдом.

– Звісно, – дозволив Лео. – Ви сьогодні ввечері зустрічаєтеся, так?

– Збиралися.

Батько кинув на неї швидкий погляд.

– Люба, ти дуже засмутилася?

– Я не знаю, – відповіла Естер. – Я не зовсім розумію, що саме відчуваю.