Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Юнак виявився майже фахівцем у цій темі. Він виголосив майже цілу лекцію: захопившись, говорив про радіолампи з яскравим і з тьмяним розжаренням, про високу й низьку частоти, про підсилювачі й конденсатори.

Місіс Гартер, занурена в море незрозумілих слів, здалася.

– Звичайно, Чарльзе, – тихо мовила вона, – якщо ти справді думаєш…

– Моя люба тітонько Мері, – з ентузіазмом провадив небіж. – Це річ саме для вас, щоб уберегти вас від нудьги й усього такого.

Невдовзі після того встановили ліфт, приписаний лікарем Мейнеллом, – і це було для місіс Гартер майже рівноцінно смерті, оскільки, як і в багатьох інших старих леді, у неї була глибока неприязнь до незнайомців у будинку. Вона підозрювала їх усіх до одного в тому, що вони накидали оком на її старе срібло.

Після ліфта прибув радіоприймач. Місіс Гартер залишили, щоб роздивитися той огидний їй предмет – велику громіздку коробку, нашпиговану кнопками.

Чарлі використав усе своє натхнення, щоб примирити їх обох. Молодий чоловік був у своїй стихії: він крутив кнопки, у той же час демонструючи красномовство.

Місіс Гартер сиділа в кріслі з високою спинкою, терпляча і ввічлива, глибоко переконана, що ці новомодні видумки були нічим іншим, як цілковитою дурницею.

– Послухайте, тітко Мері, ми зловили Берлін, хіба не чудово? Чуєте голос?

– Я не чую нічого, окрім великої кількості гудіння і цокання, – сказала місіс Гартер.

Чарльз продовжив крутити кнопки.

– Брюссель, – оголосив він з ентузіазмом.

– Справді? – сказала місіс Гартер без жодного сліду зацікавленості.

Чарльз знову повернув кнопки, і в кімнаті залунало дике виття.

– Тепер схоже, що ми в собачому розпліднику, – мовила місіс Гартер, яка, попри свій вік, любила щось вибрикнути.

– Ха-ха! – сказав Чарльз. – Ви ще й жартуватимете, еге ж, тітко Мері? Це ж дуже добре!

Місіс Гартер не могла стримати усмішки. Чарльз їй дуже подобався. Упродовж декількох років із нею жила племінниця, Міріам Гартер. Вона мала намір зробити дівчину своєю спадкоємицею, але вони з Міріам не поладили. Юнка була нетерплячою й відверто нудьгувала в товаристві своєї тітки. Її ніколи не було, «тинялася», як це називала місіс Гартер. Нарешті вона зв’язалася з молодим чоловіком, якого тітка зовсім не схвалювала. Міріам відправили до матері з короткою запискою, наче вона була товаром на пробу. Дівчина вийшла заміж за згаданого молодого чоловіка, і місіс Гартер зазвичай надсилала їй набір носовичків або вишиту серветку на Різдво.

Розчарувавшись у племінниці, місіс Гартер звернула свою увагу на племінників. Чарльз від самого початку мав безумовний успіх. Він був завжди люб’язно-шанобливий до тітки та слухав спогади про її молодість із підкресленим зацікавленням. У цьому юнак був повною протилежністю Міріам, яка відверто нудьгувала й виявляла це. Чарльз ніколи не нудьгував, завжди був урівноважений і веселий. Він говорив тітці багато разів на день, що вона надзвичайно чудова стара леді. Дуже задоволена новим набутком, місіс Гартер написала своєму адвокатові настанови щодо укладання нового заповіту, який сама належним чином затвердила й підписала.

І навіть тепер, у справі з радіоприймачем, швидко виявилося, що Чарльз здобув свіжі лаври.

Місіс Гартер, спершу вороже налаштована, стала толерантною і, зрештою, сама захопилася приймачем. Вона насолоджувалася ним набагато більше, коли Чарльза не було поруч. Проблема в тому, що Чарльз не міг відчепитися від приладу. Місіс Гартер сиділа б зручно у своєму кріслі, слухаючи концерт симфонічної музики, або лекцію про Лукрецію Борджіа, або «Життя в ставку», цілком щаслива й умиротворена. Але не Чарльз. Гармонія руйнувалася неблагозвучним ревом, коли він захоплено намагався зловити іноземну станцію. Але тими вечорами, коли Чарльз вечеряв із друзями, місіс Гартер справді дуже насолоджувалася радіоприймачем. Вона повертала два вимикачі, сідала в крісло з високою спинкою та із задоволенням слухала вечірню програму.

Через три місяці після того, як установили радіоприймач, трапився перший моторошний випадок.

Чарльз пішов грати в бридж.

Програмою того вечора був концерт балад. Відома співачка сопрано виконувала «Анні Лорі», і посеред пісні трапилася дивна річ. Раптом щось мов обірвалося, музика на мить зупинилася, продовжилося гудіння й клацання, а потім затихло й воно. Стояла мертва тиша, а тоді почулося дуже слабке низькочастотне гудіння.

У місіс Гартер чомусь склалося враження, що апарат налаштовується на щось дуже далеке, а тоді ясно та чітко заговорив голос, чоловічий голос зі слабким ірландським акцентом.