Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Тобто погодитися з психологічними теоріями полковника Істербрука, – похмуро кинув Кредок.

Райдсдейл усміхнувся.

– Зрештою, полковник і справді має великий досвід, – сказав він. – Я терпіти не можу психологічного жаргону, який так полюбляють сьогодні застосовувати куди треба й куди ні, – але цілком знехтувати ним ми не можемо.

– Я досі відчуваю, що нам малюють хибну картину, сер.

– Чи маєте ви якісь підстави вважати, що хтось із допитаних вами у Чипінґ-Клеґорні людей вам набрехав?

Кредок завагався.

– Я думаю, дівчина-чужоземка знає більше, аніж говорить. Та, можливо, я ставлюся до неї упереджено.

– Ви припускаєте, що вона в якийсь спосіб була пов’язана з тим хлопцем? Що це вона впустила його в дім? І привела на місце події?

– Щось у такому дусі. Я не схильний цілком заперечувати її участь. Але в такому разі не можна не припустити, що в домі справді було щось цінне, гроші або коштовності, а таке припущення суперечить зібраним свідченням. Міс Блеклок заперечила його з усією категоричністю. Так само й інші. Таким чином, ми доходимо висновку про існування в домі цінностей, про які нікому не було відомо…

– Справжній сюжет для детективу-бестселера.

– Я згоден, сер, це здається безглуздим. Не менш безглуздим, аніж переконаність міс Баннер у тому, що мала місце очевидна спроба Шерца вбити міс Блеклок.

– Але ж ті факти, які ви про неї наводите, і зі слів самої міс Баннер…

– О, я згоден із вами, сер, – швидко урвав Кредок свого начальника, – вона вкрай ненадійний свідок. Надзвичайно помислива. Хто завгодно може накинути їй будь-яку думку – але цікаво, що тут ідеться про її власну теорію, ніхто їй її не намагався накинути. Усі інші заперечують її. Тож очевидно, вона пливе проти течії. Це її особисте враження.

– А чому Руді Шерцу захотілося вбити міс Блеклок?

– Ось у цьому й головоломка, сер. Я не знаю. Міс Блеклок також не знає – якщо тільки вона не набагато краща брехуха, аніж я думаю. Ніхто не знає. Тому ми маємо підстави припустити, що це припущення хибне.

Він зітхнув.

– Не занепадай духом, Кредоку, – сказав головний констебль. – Сьогодні я поведу тебе на обід із самим сером Генрі. Найліпший із тих, які можна замовити в готелі «Роял Спа» в Меденгем-Велсі.

– Дякую вам, сер, – сказав Кредок із легким подивом у голосі.

– Річ у тім, що ми одержали листа… – він урвав мову, коли Генрі Клітерінґ увійшов до кімнати. – А, ви вже тут, Генрі.

Сер Генрі цілком неофіційним тоном сказав:

– Вітаю тебе, Дермоте.

– У мене є дещо для вас, Генрі, – сказав головний констебль.

– Що саме?

– Лист від старої кицьки. Вона зупинилася в готелі «Роял Спа». Й обіцяє повідомити нам щось таке, що може нас зацікавити у зв’язку з подіями в Чипінґ-Клеґорні.

– Ось бачите, які вони, старі кицьки, – з тріумфом у голосі промовив сер Генрі. – Що я вам казав? Вони все чують. Вони все бачать. І всупереч старовинній притчі люблять полихословити. А що саме помітила ця старенька, якій заманулося написати вам?

Райдсдейл розгорнув листа.

– Вона пише, як моя бабуся, – поскаржився він. – Її почерк нагадує почерк павука з вимоченими в чорнилі лапами, а до того ж вона ще й підкреслює фрази. Їй би, звісно, дуже не хотілося забирати наш дорогоцінний час, та вона щиро сподівається надати нам бодай маленьку допомогу, і таке інше, і таке інше. Як же її звуть? Джейн і щось подібне до Марпл – ні, Марпл – Джейн Марпл.

– Та нехай мене грім поб’є! – вигукнув сер Генрі, – невже таке може бути? Джордже, та це ж моя власна, моя особлива, єдина й неповторна кицька! Найкраща з усіх старих кицьок. І вона якось примудрилася потрапити до Меденгем-Велса, замість спокійно жити собі вдома, у Сент-Мері-Мід, вона приїхала сюди саме в той час, коли тут відбулося вбивство, яке навряд чи пощастить розплутати без її допомоги. Отже, вона матиме тут чим навтішатися – її чекає нерозгадане й таємниче вбивство!

– Що ж, Генрі, якщо так, то я згоден побачити твоє чудо, – з іронією промовив Райдсдейл. – Ходімо! Ми пообідаємо в «Роял Спа» й побазікаємо з твоєю старою леді. Кредок, бачу, налаштований вельми скептично.

– Зовсім ні, сер, – чемно відказав Кредок.

Він подумав, що іноді його хрещений батько заходить надто далеко у своїх химерах.

Міс Джейн Марпл була майже такою самою, якою уявив її собі Кредок. Лише набагато лагідніша й набагато старша. Вона здавалася дуже старою. У неї було білосніжне волосся, рожеве зморшкувате обличчя й добрі невинні сині очі, і вона була закутана в м’яку вовну. Вовна обгортала її плечі у формі плаща, і вовна лежала в неї на колінах, бо вона, як згодом з’ясувалося, плела теплу пелюшку для немовляти.